Дисертація присвячена розробці кримінологічних засад протидії кримінальному радикалізму в установах виконання покарань на основі комплексної його кримінологічної характеристики, опису і пояснення стану, особливостей детермінаційного комплексу, напрямів і заходів обструкції. Визначено сутність та сформовано поняття радикалізму як соціальної практики відмежування та опозиціонування, яка виходить із заперечення наявного порядку (правового, політичного, економічного, морального тощо) та установки на зміну засновків суспільного співжиття, що реалізується через умовно інтенсивну активність щодо конструювання альтернативного порядку і його діяльнісну або символічну онтологізацію (вузьке бачення радикалізму); як антропологічно постійного прояву боротьби зі соціальною ентропією через невдоволення культурою, феномен цілеспрямованого, провокованого й конструйованого вивільнення соціальної енергії у напрямі суттєвих змін (відміни) культури на підставі передзаданого (установочного) мислення (широке бачення радикалізму). В індивідуальному вимірі радикалізм запропоновано розуміти як акт діалогічного існування у соціально-бунтівній формі, що переживається в особистісній установці на боротьбу, проявлену у контекстуально зумовленому, маніфестуючому максимальному згущенні волі до зміни самого цього контексту і реалізації проєкту свого майбутнього.
Здійснено класифікацію радикалізму, надано опис і пояснення його видів. За домінуючою екзистенцією (кримінолого-екзистенціальний підхід) виділено та охарактеризовано 9 його видів: самоактуалізаційний, мегалотимний, ізотимний, солідаризаційний, танатофобний, ресентиментарний, свободо-центруючий свободо-елімінуючий та ігровий.
В залежності від домінуючої у радикальному акті установки виділено та охарактеризовано радикалізм буттєвий (акціоністський) та привласнюючий (експансіоністський). В залежності від ступеня раціональності мотивування радикальних дій – раціонально-ідеологічний та невротичний. За критерієм часоорієнтування – ретроградний (реакційний, консервативний) та футурорадикалізм. В залежності від соціально-рольової спрямованості та функціональної приналежності радикала в системі соціальної діяльності – соціально-паразитичний та соціально-домінантний. За критерієм тієї ідеології, що покладається в основу обґрунтування радикальних дій, відповідного цілепокладання – радикалізм релігійний, світсько-політичний, побутовий, кримінально-субкультурний.
Охарактеризовано феномен кримінального радикалізму в установах виконання покарань. Виділено два функціональні блоки кримінального радикалізму серед ув’язнених: 1) ендогенний, спрямований на зміну комунікативних параметрів середовища засуджених (протягом 2016–2022 рр. зареєстровано 8 умисних вбивств, 22 умисних тяжких тілесних ушкоджень, 51 випадок встановлення або поширення злочинного впливу); 2) екзогенний, спрямований проти адміністрації установ виконання покарань (ст. ст. 147, 258, 294, 342, 345, 348, 349, 391, 392 КК України); на прояви екзогенного кримінального радикалізму припадає 22,5 % від загальної кількості зареєстрованих випадків злісної непокори (ст. 391 КК України), 50 % погроз або насильства щодо працівників правоохоронних органів (с. 345 КК України) та опору (ст. 342 КК України), 100 % – решта категорій.
Встановлено, що близько 80 % умисних вбивств серед засуджених вчиняються з використанням холодної зброї або предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень; 20 % – через завдання численних ударів руками та ногами (більш ніж 95 % таких випадків – групове побиття); 95,6 % – у робочі дні; 88,5 % – у житлових зонах, 8 % – у виробничих зонах, 3,5 % – у ДІЗО і ПКТ; 9 з 10 осіб злочинців перебували на профілактичних обліках як злісні порушники режиму у виправних колоніях. Удосконалено кримінологічне розуміння природи бунтів у виправних колоніях, які характеризуються підвищеною суспільною небезпечністю, здатністю не лише дестабілізувати ситуацію в установі виконання покарань, а й суспільно-політичну ситуацію в регіоні держави або в цілій країні; за 6 років (2016–2021 р.) зареєстровано 23 бунти різного масштабу та інтенсивності (у 2022 р. сталося ще принаймні 3 бунти).
Встановлено, що радикалізм серед персоналу установ виконання покарань має кримінально-правові межі, визначені складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 115, 121, 122, 127, 365 КК України, які вчиняються на службі та щодо ув’язнених.
