Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці конституційного права дисертаційним дослідженням України як соціальної держави в контексті її історичного розвитку та однією із перших робіт, присвячених вивченню функціонування соціальної держави та забезпеченню соціальних прав в Україні в особливих правових режимах.
Обґрунтовано, що застосування аксіологічного підходу до періодизації концепції соціальної держави в Україні дозволить дослідити розвиток суспільства та соціальної державності через цінності, які відображають динаміку змін соціуму.
Запропоновано актуалізувати періодизацію розвитку концепції соціальної держави в Україні, відповідно до якої виокремлено три періоди: становлення (з ІХ століття до XVII століття), розвиток (з XVII століття до ХІХ століття) та системне формування (з ХХ століття і до тепер).
Визначено соціальну державу як аксіологічну концепцію, яка направлена на реалізацію соціальних цінностей (гідність, рівність, свобода, справедливість, безпека, соціальна солідарність), досягнення якої забезпечується шляхом провадження державою високих стандартів соціальної політики, розробкою законодавчої бази регулювання соціальної сфери та відповідної юридичної процедури.
Встановлено, що розвиток концепції соціальної держави в Європі доцільно розглядати з моменту зародження перших ідей і праць щодо державотворення за часів античності, розглянути місце людини та її зв'язок із державою у різні історичні проміжки, проаналізувати формування цінностей, які складають основу
концепції соціальної держави. На підставі цього виокремлено три періоди: 1) становлення основоположних ідей концепції соціальної держави (від античності до середини XV століття; 2) розвиток (від другої половини XV століття до кінця ХІХ століття); 3) системне формування концепції соціальної держави у сучасному розумінні (початок ХХ століття до теперішнього часу).
Доведено, що аксіологічними засадами соціальної держави є гідність, соціальна рівність, соціальна безпека, соціальна справедливість, соціальна свобода, соціальна солідарність.
Встановлено, що соціальна солідарність як аксіологічна засада соціальної держави розглядається в декількох аспектах: 1) як консолідація суспільства (узгодження інтересів і поглядів його членів з метою покращити рівень життя, створити гарні умови для розвитку індивідуальних здібностей особистості, сприяти дотриманню людської гідності та гідного рівня життя); 2) як соціальне партнерство (створення організаційно-правових форм для узгодження інтересів, досягненні компромісів шляхом поєднання спільних зусиль груп); 3) як основа виникнення громадянського суспільства. Як наслідок практичної реалізації соціальної солідарності виникають нові відносини у суспільстві: між державою та суспільством; між соціальними групами; між владними інституціями та суспільством.
В дисертаційному досліджені розкрито тезу, що становлення соціальної держави в Україні відбувається поступово, однак кроки, які приймаються державою не мають системного характеру та стратегії розвитку соціальної сфери, що спричинено перш за все зміною підходу, оскільки обрана на початку ліберальна модель соціальних реформ не принесла очікуваного результату, а поточні економічно-політичні умови спричинили необхідність пошуку нових стратегічних рішень. Основною проблемою повільного розвитку України як соціальної держави стає фактична неспроможність реалізувати конституційні положення на достатньому рівні.
