Управління соціально-економічним розвитком є одним із визначальних факторів забезпечення стабільного розвитку держави загалом, а досягнення оптимального показнику розвитку персоналу підприємств слід розглядати як першочерговий інтерес менеджменту на всіх рівнях, передумову і водночас як результат успішного функціонування бізнесу.
Кожен п'ятий житель планети є громадянином Китаю. Величезна чисельність населення, з одного боку, передбачає наявність величезних трудових ресурсів, а з іншого – стає перешкодою для збільшення доходів населення, загострює продовольчі та житлові проблеми, зменшує можливості працевлаштування. З 60-х років 20 століття в країні проводиться цілеспрямована демографічна політика, що має свої ефективні наслідки: природний приріст населення скоротився втричі, що покращило загальні показники соціально-економічного розвитку країни. Натомість це дозволило на останні 30 років значно збільшити професійно-освітній рівень трудових ресурсів Китаю: розвивається власна система освіти, а уряд підтримує навчання китайських студентів за кордоном, особливо в США та Японії. Але країна все ще залишається майже необмеженим резервом дешевої робочої сили, надлишок на ринку робочої сили дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні. Докорінно змінилася й структура зайнятості. Багатомільйонні маси населення перемістилися з сільського господарства в промисловість, будівництво та сферу послуг: кількість працюючих у місті зросла майже у 8,5 раза, а на селі — лише у 2,7 раза.
Проте високі темпи економічного розвитку та вихід на лідируючі позиції у світі дісталися Китаю дорогою ціною: зіпсована екологія, соціальна нерівність, диспропорції на ринку праці тощо.
Важливими особливостями китайської економіки є її географічний розмір і чисельність населення, що становить величезний потенціал соціально-економічного розвитку. У майбутній конкуренції підприємств управління персоналом є ключовою ланкою. Стрімкий розвиток четвертої науково-технічної революції застосування великих даних, хмарних обчислень, блокчейн, цифровізація, 5G та інших технологій робить цифровізацію управління людськими ресурсами все більш очевидною. Тому, основним завданням дисертаційної роботи було проаналізувати нові характеристики управління соціально-економічним розвитком персоналу підприємств, виявити можливі проблеми та запропонувати рішення, щоб реалізувати інноваційний та доброякісний розвиток управління людськими ресурсами в епоху нових технологій
