Білинська Х. В. Художній універсум романів Едіт Вортон: герменевтичні аспекти.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 035 Філологія (Теорія літератури). Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України, Дрогобич, 2023.
Дисертацію присвячено герменевтичному аналізу специфіки художнього універсуму романів Е. Вортон, визначенню її ролі в розвитку американської та світової літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Об’єктом дослідження є художній універсум прози Е. Вортон, для аналізу якого вибрано романи «Дім радості» (1905), «Епоха невинності» (1920) та «Напівсон» (1927). Предмет дослідження – різноманітні смислові, змістові та структурні елементи художньої світомоделі авторки.
Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків до дисертації, списку використаних джерел.
Перший розділ – «Теоретичні засади і практика тлумачення художнього світу як складової поетики прози Едіт Вортон» – складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Поняття, сутність і структура художнього світу: основні аспекти» осмислено як літературознавчі, так і філософсько-герменевтичні способи інтерпретації художньої дійсності. Доведено, що її творчій генезі властива певна межовість реалістичного та модерністського письма.
У підрозділі 1.2. «Поетика натуралізму в романах Едіт Вортон» розглядаються натуралістичні тенденції в романах письменниці. Прослідковано вплив позитивістських та еволюціоністських ідей на світосприйняття авторки.
Підрозділ 1.3. «Інтерпретація часу і простору в художній світомоделі Едіт Вортон» містить аналіз літератури, присвяченої вивченню проблем часу, простору та часопростору. Доведено, що погляди письменниці на час значною мірою зумовлені філософією А. Берґсона. Лінійному художньому часові в її романах притаманні окремі ознаки тривання. Художній простір розвивається від винятково закритого до відкритого в кожному наступному аналізованому романі.
У підрозділі 1.4. «Антропологічне трактування романів Едіт Вортон (пам’ять, травма, буденність, тілесність)» аналізується антропологічна проблема формування людського досвіду в романах письменниці в контексті культурної пам'яті, травми, буденності та тілесності.
Другий розділ – «Ейдологічні аспекти інтерпретації прозового світу Едіт Вортон» – складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Соціально-побутові домінанти роману „Дім радості”» доведено, що в побудові художнього світу в романі переважають реалістично-натуралістичні ознаки, до яких додаються лише окремі модерністські тенденції. Часопростір у романі —хронікально-побутовий. В основі архітектоніки роману лежить явище поліфонії простору.
У підрозділі 2.2. «Психологічне трактування світу в романі „Епоха невинності”» аналізуються особливості психологічного часопростору. Окреслено специфіку вибудованої просторової моделі Е. Вортон: прогресивна Європа протиставляється консервативним США. Встановлено, що при побудові художнього світу роману переважають реалістично-натуралістичні домінанти, до яких додаються лише окремі модерністські тенденції.
У підрозділі 2.3. «Модерністські модуси дійсності в романі „Напівсон”» доведено, що в цьому творі модерністські віяння знаходять найповніше вираження. Романові властиве явище поліфонії простору: демонструється різниця між «реалістичною» свідомістю нью-йоркських аристократів і «модерністською» свідомістю богеми. Реалістично-натуралістичні тенденції залишаються актуальними для побудови художнього світу, що зумовлює функціонування в межах художнього твору двох типів часопростору – хронікально-побутового й урбаністичного.
У третьому розділі – «Компаративно-типологічні риси тлумачення літературного універсуму Едіт Вортон» – творчість письменниці розглядається в контексті американської літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть. У підрозділі 3.1. «Специфіка творчого методу Едіт Вортон та Генрі Джеймса» доведено, що, хоча Г. Джеймс і мав свого часу певний вплив на формування естетичної свідомості Е. Вортон, її не можна назвати всього лише ученицею великого письменника, адже її світобачення й творча манера є цілком самостійними,
У підрозділі 3.2. «Особливості поетики натуралізму у творчості Едіт Вортон і Теодора Драйзера» визначено, що різниця між натуралістичними методами двох письменників радше полягає в мірі їхнього застосовування, а не в різновиді.
У Висновках систематизовано результати дослідження. Вони покликані стимулювати подальше вивчення творчої спадщини Е. Вортон, яка на сьогодні лише фрагментарно присутня у вітчизняному літературознавстві.
Ключові слова: герменевтика, жанр, інтеркультуральність, індивідуалізм, інтертекстуальність, інтерпретація, література, мотив, національна ідентичність, проза, психологія, роман, середовище, хронотоп.
