Комлик Н. Ю. Формально-граматична й семантико-синтаксична типологія сурядних словосполучень у сучасній українській мові

У дисертації представлено концептуальні засади виокремлення сурядних словосполучень як самостійної синтаксеми в системі сучасної української мови, здійснено комплексний аналіз їхніх диференційних ознак, розроблено детальну класифікацію цих одиниць на рівні форми й змісту з урахуванням функційного навантаження та семантичної специфіки. Обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, з’ясовано об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено зв’язок дисертації з науковими програмами й темами, репрезентовано джерельну базу, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, а також окреслено форми апробації результатів. Актуальність теми дисертації пов’язана з нагальною потребою науково виваженого представлення концепції, відповідно до якої сурядні словосполучення займають такі ж рівноцінні позиції, як і підрядні. В україністиці відчутна лакуна у фундаментальних дослідженнях, присвячених вичерпній характеристиці сурядних словосполучень на тлі мовної системи. Наукова новизна дисертації полягає у відході від традиційних постулатів щодо трактування підрядності як єдиного засобу генерування словосполучень. Натомість запропоновано нову концепцію, відповідно до якої інструментом творення словосполучення може бути сурядний синдетичний і сурядний асиндетичний зв’язок. Словосполучення загалом і сурядне зосібна займає проміжне місце між словом і реченням, що детермінує його специфічні ознаки: оскільки слово є засобом творення словосполучення, а речення – середовищем функціювання, то помічено таку закономірність, за якої реченнєві параметри накладаються на ті, що притаманні слову. Одним із виявів такої тенденції є набуття словосполученням номінативної функції комунікативної природи. У роботі зауважено, що навіть на етапі генерування слово й словосполучення є одиницями різних рівнів, оскільки слова репрезентують фонетико-морфологічні закономірності словотвору, тоді як словосполучення утілюють синтаксичні особливості поєднання слів. Також виразно оприявнені лінії перетину словосполучення й речення. У роботі запропоновано власну новаторську типологію, ґрунтовану на теоріях про синтаксичний ряд, синтаксичну парадигму й семантичну залежність. Виявлено корелятивні параметри між синтаксичним рядом і словосполученням, що вможливило диференціацію сурядних синтаксем на полярні, периферійні та комбіновані типи. Досліджувані одиниці класифіковано на сурядні словосполучення розширеного ряду, звуженого ряду, синкретичного ряду та комбінованого типу. Виявлено, що, подібно до речення, розглядані синтаксеми кожного типу мають власну словотвірну та словозмінну парадигми. Дериваційна парадигма представлена трьома функційними зонами відповідно до таких параметрів: 1) можливість компонентної перестановки; 2) лімітативність / нелімітативність; 3) гомогенність / гетерогенність. Словозмінна парадигма має два напрями реалізації: перший пов’язаний з можливістю / неможливістю синонімійної видозміни засобу конекції, а другий – із сукупністю словозмін кожного з компонентів. Системне дослідження репрезентативного поля окреслених парадигм дало змогу виявити інваріантні й варіантні моделі в межах кожного типу. У дисертації аргументовано доведено семантичну залежність між конституентами сурядного словосполучення, чинниками якої є сполучуваність, дистрибуція, інтенція та валентність. Унаслідок взаємодії та взаємовпливу формально-граматичного й семантико-синтаксичного рівнів виформовуються конотативні відтінки, які накладаються на домінантні відношення, первинно згенеровані сурядними сполучниками. У межах єднальних відношень встановлено три головні відтінки: власне перелік, заперечний перелік, темпоральність. Для розділових відношень типовими є вияви через власне розділовість, альтернативну розділовість, черговість, відтінок ультиматуму. Протиставні відношення можуть набувати додаткової конотації контрарного, комплементарного та компенсувального характеру. Типовими для приєднувальних відношень є власне-доповнення, доповнення з відтінком послідовності, доповнення наслідкового характеру, доповнення з ефектом експресивності, акцентуалізація певних деталей, доповнення з ефектом градації, доповнення з відтінком зауваження. Відтінки градаційних відношень залежать від семантичної сили конституентів, тому для них характерними є два різновиди: слабший компонент у поєднанні із сильнішим або семантично сильніший компонент у поєднанні зі слабшим, при цьому напрям градації лишається висхідним. Одним із результатів дії синкретизму в мові є функціювання комбінованих сурядних словосполучень, які на формально-граматичному рівні підлягають членуванню на декілька простих, однак на семантичному рівні мають цілісне ускладнене значення. Практичну цінність дисертації вбачаємо в тому, що результати дослідження можуть бути використані в посібниках із морфології і синтаксису сучасної української мови, а також науково-дослідній роботі філологів.