На основі аналізу праць українських та зарубіжних учених нами запропоновано удосконалені дефініції понять «здоров’я» та «здоровий спосіб життя». Так, здоров’я – це гармонійне поєднання фізичних, психоемоційних, духовно-інтелектуальних, соціальних функцій людини, які мають динамічний характер і забезпечують адаптаційні спроможності та активність особистості. Під поняттям «здоровий спосіб життя» розуміємо свідому і послідовну діяльність людини, спрямовану на зміцнення власного здоров’я, адаптацію до навколишнього середовища та формування сприятливих суспільних і валеоекологічних умов для себе й соціуму.
Охарактеризовано нормативно-правові засади формування здоров’язбережувальної компетентності у дітей дошкільного віку, які формувалися з часу здобуття незалежності України. В основі українського законодавства у цій сфері лежать міжнародні нормативні акти, передусім Конвенція про права дитини 1989 р. Фундаментальними для української дошкільної освіти стали Закони України «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про освіту» (2017). Стратегічне спрямування дошкільної освіти визначається загальнонаціональними доктринами та програмами. Практичну спрямованість забезпечують редакції Базового компоненту дошкільної освіти (Державного стандарту дошкільної освіти), схвалені у 1998, 2012 і 2021 рр., які чітко визначають освітні напрями у розвитку особистості дитини дошкільного віку та вказують ключові компетентності, формування яких слід закладати у дітей саме на дошкільному віковому етапі. Серед них вагоме місце посідає й здоров’язбережувальна компетентність. Нова редакція Базового компонента дошкільної освіти 2021 р., порівняно з попередніми напрацювання, містить нові підходи до системного трактування і поетапного формування компетентності через емоційно-ціннісне ставлення, сформованість знань, здатність до активного і творчого впровадження набутого досвіду, навички здоров’язбереження.
Проаналізовано педагогічні умови успішної реалізації завдань формування здоров’язбережувальної компетентності дітей в умовах закладу дошкільної освіти. Запропоноване авторське визначення поняття «педагогічні умови» як сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників, які забезпечують результативність формування здоров’язбережувальної компетентності дітей дошкільного віку. Беручи до уваги дослідження науковців (Т. Андрющенко, Р. Бедрань, О. Бойцун, Н. Боритко, О. Ковшар, В. Манько, Л. Рибченко, Н. Черепаня, Н. Русин та ін.), обґрунтовано такі педагогічні умови формування здоров’язбережувальної компетентності дітей дошкільного віку: 1) цілеспрямована здоров’язбережувальна діяльність педагога-вихователя, який будує своє спілкування з дітьми у закладах дошкільної освіти на засадах гуманістичної педагогіки і психології, дитиноцентричного підходу, суб’єкт-суб’єктних стосунках й ставить за мету сформувати здоров’язбережувальну компетентність кожної дитини відповідно до вікових, індивідуальних і соціальних чинників; 2) спільна, цілеспрямована, осмислена здоров’язбережувальна діяльність дітей у рамках одновікової або різновікової групи у закладах дошкільної освіти; 3) організаційно-прикладні інструменти (технології) формування здоров’язбережувальної компетентності. Акцентовано на тому, що зазначенні педагогічні умови є комплексним явищем, який здатний перетворитися на ефективний фактор формування здоров’язбережувальної компетентності лише за умови взаємодоповнення і системності.
Після впровадження у 2012 р. нової редакції Базового компонента дошкільної освіти почалася остаточна переорієнтація змісту дошкільної освіти на формування здоров’язбережувальної компетентності у дітей. Звісно, на заваді повноцінній перебудові роботи дошкільних освітніх установ стояли на заваді численні організаційні проблеми: невідповідність здоров’язбережувального, здоров’яформувального середовища у дошкільному навчальному закладі вимогам Базового компоненту дошкільної освіти; недостатня ефективність фізкультурно-оздоровчої роботи щодо зниження захворюваності у дітей; безсистемне та несистематичне використання методів, технологій та засобів фізкультурно-оздоровчої роботи для збереження і покращення стану здоров’я дітей дошкільного віку; недостатнє забезпечення рухової активності дітей і водночас надмірне підвищення моторної щільності фізкультурних занять тощо.
За останні роки практика формування здоров’язбережувальної компетентності зіткнулася з новими викликами (пандемія та повномасштабна російсько-українська війна), які змусили педагогів шукати нові шляхи і форми освітньої діяльності та акцентувати увагу на навичках протиепідемічної поведінки та збереження життя в умовах воєнних дій.
Ключові слова: здоров’язбережувальна компетентність, здоров'я, діти, дошкільники, заклад дошкільної освіти, здоровий спосіб життя, технології, дошкільна освіта, освітні програми, пандемія, війна.
