Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2022. Проведено порівняльно-правове дослідження інституту банкрутства (неспроможності) в Україні та Німеччині, зокрема генезису конкурсного процесу, окремих елементів сучасної процедури банкрутства (неспроможності), особливостей провадження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб. У дисертації розроблено нові теоретичні положення щодо генезису інституту банкрутства (неспроможності) в Україні та його сучасного реформування, а також підготовлено на цій основі пропозиції стосовно удосконалення чинного Кодексу України з процедур банкрутства. Запропоновано внести зміни до КзПБ, а саме відійти від «прив’язки» прийняття рішень зборами та комітетом кредиторів до кількості голосів. Вказано на необхідність поєднати кількість голосів із кількістю кредиторів, які голосують (принаймні для прийняття рішення комітетом кредиторів з огляду на можливу численність кредиторів у зборах кредиторів), щодо прийняття рішень із важливих питань, перелік яких потрібно затвердити на законодавчому рівні. Зокрема, до такого переліку слід віднести питання про звернення до суду з метою призначення або звільнення з посади арбітражного керуючого, а також надання згоди на продаж майна боржника та погодження умов такого продажу. Так само запропоновано закріпити на законодавчому рівні положення про недійсність рішення комітету кредиторів у разі неповідомлення всіх його членів належним чином про проведення засідання. Виявлено, що на відміну від КзПБ в Insolvenzordnung закріплене обрання членами комітету кредиторів осіб, які не є кредиторами. Для них передбачені можливість отримання заробітної плати, звільнення та притягнення до відповідальності. Зазначено, що такі положення надають змогу зборам кредиторів призначати членами комітету кредиторів осіб, які володіють певними професійними навичками, за винагороду. Запропоновано удосконалити регулювання правового статусу арбітражного керуючого, зокрема: 1) змінити порядок відсторонення арбітражного керуючого з ініціативи комітету кредиторів без наявності підстав, передбачивши необхідність аналізу судом рівня професійних і ділових якостей арбітражного керуючого; 2) змінити умови оплати шляхом установлення заборони на виплату арбітражному керуючому основної винагороди та понесених витрат за рахунок кредиторів. Виявлено, що законодавство Німеччини передбачає два види конкурсних керуючих: конкурсний керуючий та тимчасовий конкурсний керуючий. Аргументовано, що німецький законодавець стимулює конкурсного керуючого до якісної, оперативної та сумлінної роботи шляхом встановлення окладу конкурсного керуючого і гарантування державою його отримання у випадках, якщо боржникові було надане відстрочення у виплаті судових витрат та штрафу, а також обов’язку відшкодувати збитки, які були завдані кредиторам та боржнику в разі неналежного виконання конкурсним керуючим покладених на нього обов’язків. Встановлено, що визначення неплатоспроможності як за німецьким, так і за українським законодавством є нечітким. Однак на відміну від вітчизняного законодавства в законодавстві Німеччини для ініціювання конкурсного процесу необхідна наявність стійкої неплатоспроможності. Констатовано, що визнавати недійсними правочини боржника у процедурі банкрутства необхідно як у випадку наявності умислу приховати кошти, так і в разі їх збитковості чи квазі-делікту. Запропоновано встановити строк «недовіри», диференціювавши його залежно від ситуації, зокрема: тривалістю в один рік – для оскарження збиткових правочинів, вчинених без злого умислу боржника; три роки – в разі наявності квазі-делікту; від десяти до п’ятнадцяти років – у випадку, якщо в боржника був умисел приховати свої активи. Визначено, що якщо до початку періоду «недовіри» у боржника були ознаки неплатоспроможності, то початком перебігу цього періоду варто вважати саме момент їх настання. Встановлено, що на відміну від України в Німеччині реалізація майна боржника на аукціоні вважається збитковою та невиправдано довготривалою процедурою. Запропоновано скористатися досвідом німецької правової регламентації та відійти від обов’язкової реалізації майна банкрута на аукціоні та уповноважити представницькі органи кредиторів реалізовувати майно у приватноправовому порядку. Обґрунтовано необхідність визначення переліку суб’єктів оскарження результатів аукціону та встановлення місячного присічного строку для оскарження його результатів із метою забезпечення швидкоплинності процедури банкрутства, дотримання встановлених законодавцем строків ліквідаційної процедури, а також захисту прав подальших добросовісних власників майна, яке свого часу було реалізоване на аукціоні...
