У дисертації, на основі історико-педагогічного аналізу узагальнено традиції і досвід виховання дітей в українській селянській сім’ї Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст.; охарактеризовано зміст, форми, методи й засоби виховання підростаючого покоління з урахуванням соціально-економічного, етнорегіонального, соціокультурного розвитку краю.
У роботі, на підставі комплексного вивчення різнопланових джерел ХІХ – першої чверті ХХ ст., історичних, історико-педагогічних матеріалів досліджено досвід виховання дітей у селянській сім’ї Херсонської губернії протягом ХІХ – першої чверті ХХ ст.; вивчено динаміку розвитку селянської сім’ї краю та вплив регіональної народної традиції на специфіку виховання у родині; досвід виховання селянських дітей регіону з урахуванням статево-вікової стратифікації традиційного суспільства, схарактеризовано зміст і напрями виховання дітей на різних вікових періодах їх життя (мала дитина – від народження до 7 років; отроки – від 7 до 14 років).
Уточнено: чинники впливу на становлення інституту сім’ї в Херсонській губернії; значення батьків у процесі соціалізації селянської дитини; сутність обрядових дій охоронного призначення; особливості спілкування дітей різної статі.
Розширено наукове знання щодо існуючих у ХІХ – першій чверті ХХ ст. історичних форм, методів, прийомів, засобів виховання дітей у батьківському домі.
Подальшого розвитку набула систематизація ідей вітчизняних науковців щодо специфіки сімейного виховання у традиційній родині.
У науковий обіг уведено нові та маловідомі факти, етнографічні матеріали та архівні джерела, що розкривають специфіку виховання дітей в Херсонській губернії в ХІХ – першій чверті ХХ ст.
Хронологічні межі дослідження – ХІХ – перша чверть ХХ ст. – визначаються часом існування Херсонської губернії (1802–1921 рр.), що збігається з часовими межами функціонування традиційного суспільства на пізньому етапі його історичного розвитку. Вибір нижньої межі – 1803 р. – визначається Указом № 20760 від 15 травня 1803 р. про створення Херсонської губернії, який ознаменував початок активного її заселення, що зумовило особливості становлення інституту сім’ї, сімейного виховання в регіоні; та зумовлено інтенсифікацією процесу вивчення звичаїв, культури і побуту української селянської родини у своїх традиційних ознаках в доіндустріальному суспільстві, що відобразилося в інтенсивному накопиченні народознавчих праць. Верхня хронологічна межа дослідження визначається першою чвертю ХХ ст. Це був час руйнування традиційних структур життєдіяльності селянства під впливом колективізації, індустріалізації. Функції сім’ї набули нового змісту.
Територіальні межі дисертації окреслені відповідно до вітчизняної історіографічної традиції й охоплюють територію Херсонського, Єлисаветградського, Олександрійського, Ананьївського, Одеського, Тираспольського повітів. У 1803 р. губернія була розділена на чотири повіти: Єлисаветградський, Тираспольський, Ольвіопольський і Херсонський. З липня 1806 р. на п’ять: Олександрійський, Єлисаветградський, Ольвіопольський, Тираспольський і Херсонський. У 1825 р. з частин Херсонського і Тираспольського повітів було створено Одеський повіт. У 1828 р. Ольвіопольський і Єлисаветградський повіти були скасовані і на їх основі створено Бобринецький повіт. У 1834 р. Тираспольський повіт був розділений на дві частини і створений новий Ананьївський повіт. У 1865 р. управління Бобринецького повіту перенесено до Єлисаветграду та повіт перейменовано в Єлисаветградський.
Відносно сучасного адміністративно-територіального поділу України територіальні межі збігаються з кордонами Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей.
Вивчення зазначеної проблеми стало можливим за рахунок вивчення історіографії та джерельної бази дослідження, адже існує досить велика кількість вітчизняних етнографічних джерел, які висвітлюють зміст, шляхи, засоби родинної педагогіки. Їх комплексне вивчення, аналіз та узагальнення дозволили визначити мету (виховання корисної для сім’ї та громади особистості, формування прагнення до забезпечення родини життєвоважливими ресурсами), зміст (підготовка молодого покоління до активної участі у трудовому, суспільному та духовному житті) та завдання виховання дітей в сім’ї Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст. (піклування про фізичний розвиток та здоров’я дитини, передання трудових знань, умінь, навичок, привчання до ведення та організації домашнього побуту, забезпечення обізнаності в певному ремеслі чи промислі, формування духовного світу дітей), що реалізовувались на різних вікових періодах життя дитини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що узагальнені та систематизовані дані, здобуті в процесі дослідження, можуть стати основою для підготовки нових історико-педагогічних розвідок.
