Дисертація присвячена вирішенню важливого науково-практичного завдання розробки теоретичних засад, методичних положень та практичних рекомендацій щодо розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу України. Для вирішення цього завдання уточнено зміст таких понять, як «інновації», «інвестиції», «потенціал», «інноваційно-інвестиційний потенціал». Визначено особливості розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу в умовах активізації численних ризиків та загроз на рівні держави, регіону та суб’єктів бізнесу.
Виявлено у процесі вивчення теоретичних основ розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу національної економіки множинність підходів до визначення змісту основних його складових, критичний аналіз яких дав змогу поглибити розуміння їхнього змісту з урахуванням впливу ризиків і загроз, а саме: інновації – кінцевий вид діяльності, результатом якого є впровадження нововведень, що стає можливим в умовах подолання ризиків зовнішнього та внутрішнього середовища, у вигляді нових або удосконалених існуючих технологій, продукції, послуг або інших організаційно-технічних рішень, які мають безпековий, економічний, соціальний, науково-технічний, екологічний та інші ефекти; інвестиції – тимчасово вільні кошти інвестора, їх максимальна диверсифікація в умовах підвищених ризиків та розміщення з метою отримання вигід у майбутньому. Деталізація змісту зазначених понять стало базовим конструктом для визначення поняття «інноваційно-інвестиційний потенціал» як сукупності об'єктивних умов розвитку країни, її характеристик, які сприяють залученню інвестицій в інноваційний процес та роблять можливим їх примноження в умовах підвищених ризиків зовнішнього та внутрішнього середовища з метою розвитку наукоємних виробництв, збільшення обсягів виробництва товарів з високим вмістом доданої вартості та зрештою – підвищення економічних, соціальних, технологічних, екологічних ефектів у суспільстві через інвестиції в науково-технічний прогрес та розвиток бізнес-середовища.
Доведено, що для інноваційно-інвестиційного потенціалу характерні такі взаємопов'язані і взаємообумовлені етапи його відтворювального циклу як формування, реалізації, використання, збереження та розвитку.
Окреслено почерговість проведення оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу: по-перше, визначення цілей, завдань оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу, наявної методичної бази оцінювання та закордонних аналогів; по-друге, дослідження факторів впливу на формування та реалізацію інноваційно-інвестиційного потенціалу за короткостроковою та довгостроковою ознакою; по-третє, проведення SWOT-аналізу інноваційно-інвестиційного потенціалу та здійснюється формування комплексу оціночних показників. Розроблення методики оцінювання інвестиційної привабливості; формування комплексу оціночних індикаторів у розрізі економічного, інноваційного, трудового та ресурсно-інфраструктурного компонентів; визначення інтегрального показника рівня інноваційно-інвестиційного потенціалу; по-четверте, визначення стратегічних орієнтирів реалізації інноваційно-інвестиційного потенціалу України.
Запропоновано ключові пріоритети максимізації цифрових трансформацій в Україні як основи розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу.
Проведене оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу дало можливість зробити такі висновки: рівень інноваційно-інвестиційного потенціалу України за період 2009-2021 рр. оцінюється як високий, але має тенденцію до зниження; складові індексу підтверджують високий рівень компонент, які його формують: високий рівень економічної компоненти (0,8591), інноваційної компоненти (0,8722), інфраструктурно-ресурсної (0,8622) та трудової (0,9095) компонент; відмінність індексів IПП (розрахованого за ф.6) та I*ПП (розрахованого за ф.12) становить 21,37 %, що може вказувати на врахування синергетичного ефекту спільного впливу показників, які його формують.
Обґрунтовано, що перетворення інвестиційного потенціалу на дієвий ресурс розвитку економіки, стимулювання інноваційного вектора розвитку України доцільно шляхом розробки комплексної інноваційно-інвестиційної стратегії, впровадження ефективних організаційно економічних механізмів її реалізації, ліквідації міжсекторальних, міжрегіональних дисбалансів у обсягах вкладених інвестицій, підтримки експорту, використанням дипломатичних каналів просування українських товарів на експортних ринках.
Досліджено процес ефективного стратегічного управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу України.
Удосконалено прикладний інструментарій розробки та реалізації стратегії розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу України, проблемно-орієнтованої дорожньої карти з ідентифікацію ключових проблем, стратегічних орієнтирів та наслідків розвиту інноваційно-інвестиційного потенціалу України та на цій основі розроблено науково-практичних рекомендації щодо подальшого розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу на середньо- та довгострокову перспективу.
