У роботі представлено досліджені особливості соціо-емоційної
компетентності та її значення у розвитку саморегуляції студентів. Визначено
наукову новизну та теоретичну значущість, які полягають у тому, що:
вперше:
– розроблено та верифіковано авторську модель соціо-емоційної
компетентності, утворену такими компонентами – соціо-емоційна обізнаність,
самоусвідомлення, самокерування, соціо-емоційне усвідомлення, соціальне
керування, самоефективність;
– розроблено та апробовано опитувальник «Соціо-емоційна
компетентність», узгоджений із авторською моделлю конструкту;
– теоретично обґрунтовано та емпірично доведено роль соціо-емоційної
компетентності в контексті розвитку саморегуляції студентів, а також
оптимізації їх копінг-поведінки;
– встановлено особливості прояву соціо-емоційної компетентності, різних
видів саморегуляції та копінг-поведінки здобувачів вищої освіти в залежності від
профілю навчання.
розширено уявлення про:
– положення про соціо-емоційну компетентність як особливий
психологічний конструкт;
– поняття «саморегуляція» як динамічної системи, що інтегрує
діяльнісний, вольовий, мотиваційний, емоційний, соціальний аспекти; – уявлення про копінг-поведінку як сукупність когнітивних, емоційних,
поведінкових стратегій.
уточнено:
– сутнісні елементи соціо-емоційної компетентності, її роль та місце в
психологічній науці;
– структуру стресоподолання, класифікацію копінг-стратегій.
дістало подальшого розвитку:
– використання психолого-корекційних методів у програмі розвитку соціоемоційної компетентності студентів.
Практичне значення роботи полягає: у комплексному вивченні соціоемоційної компетентності, її сутності та структури; у встановленні
взаємообумовленості між соціо-емоційною компетентністю, різними видами
саморегуляції та копінг-стратегіями; у визначенні особливостей прояву соціоемоційної компетентності, саморегуляції (діяльнісна, вольова, соціо-емоційна,
мотиваційна), копінг-системи під час студентського періоду життя, а також в
залежності від профілю навчання; у розробці авторського опитувальника «Соціоемоційна компетентність», придатного до використання на вибірках пізнього
юнацького віку та більш зрілих вікових категоріях; у розробленні корекційнорозвивальної програми, яка довела свою ефективність на студентській вибірці,
підвищивши їх рівень соціо-емоційної компетентності.
Основні положення роботи й отримані в дисертаційному дослідженні
результати можуть бути застосовані під час фахової підготовки здобувачів вищої
освіти та підвищення професійного рівня практичних психологів при викладанні
навчальних курсів «Педагогічна психологія», «Вікова психологія»,
«Психодіагностика», «Загальна психологія», «Психологія особистості»,
«Психологічне консультування», «Соціально-психологічний тренінг» тощо.
У результаті теоретичного аналізу було окреслено поняття соціо-емоційної
компетентності, яку ми розуміємо як інтегративний конструкт, що охоплює ряд
компетенцій комунікативного, соціального, емоційного, регулятивного,
нормативного, когнітивного та поведінкового характеру навнутрішньоособистісному та міжособистісному рівнях, синергія яких сприяє не
лише ефективній взаємодії людини із соціальним оточенням, а й гармонізації
внутрішнього світу та саморозвитку. Теоретично обґрунтовано сензитивність
студентського періоду життя (пізній юнацький вік) до розвитку соціо-емоційної
компетентності, а також взаємообумовленість між соціо-емоційною
компетентністю, різними видами саморегуляції та копінг-системою.
Розроблена авторська модель соціо-емоційної компетентності, яка
включає такі компоненти: соціо-емоційна обізнаність – когнітивний пакет, що
охоплює комунікативні, емоційні та соціальні знання, необхідні для соціалізації,
комунікації та самопізнання; самоусвідомлення – спроможність особистості
взаємодіяти із внутрішнім середовищем, розуміти та чути власне «Я»;
самокерування – здатність з максимальною особистою користю контролювати та
модифікувати власні емоції та поведінку; соціо-емоційне усвідомлення –
міжособистісна грамотність, що проявляється в процесі комунікативної
взаємодії, стосується партнерів по комунікації та покликана допомогти
особистості орієнтуватися в соціальних та міжособистісних ситуаціях; соціальне
керування – вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми та соціальними
групами, кінцевою метою якої є особиста самореалізація та соціальна інтеграція.
самоефективність – сукупність навичок, характеристик, якостей, установок та
здібностей, спрямованих на гармонізацію усіх сфер життя особистості, реалізації
та піднесення її природного потенціалу.
Визначено, що для студентів характерні середні показники соціоемоційної компетентності, саморегуляції діяльності, соціо-емоційної
саморегуляції, мотиваційної саморегуляції, високі значення вольової
саморегуляції. Найчастіше вони застосовують копінги «Планування»,
«Позитивне переформулювання і особистісне зростання», «Активне подолання».
