Чорний В. В. Експериментально-клінічне обґрунтування застосування вуглецевого композитного матеріалу для остеосинтезу

Робота виконана на базі КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР та Запорізького державного медико-фармацевтичного університету протягом 2020-2024 років. Лікування переломів, незважаючи на значний прогрес сучасних технологій, має цілу низку питань для дискусій, які є ще не вирішеними щодо порушень консолідації та не завжди задовільних функціональних результатів лікування. Окремим пунктом у списку проблемних питань лікування переломів є остеосинтез. Запропоновані різноманітні методи фіксації, кожен з яких має свої переваги, недоліки та особливості використання. Крім того залишається та не може бути усуненим протиріччя між механічними показниками кісткової тканини та жорсткістю металевого фіксатора, яка є у кілька разів вища за кістку. Спроби поліпшити результати остеосинтезу та зробити його більш надійним привзели до використання нових матеріалів для з'єднання кісткових відламків. Метою даної роботи було, на основі експериментально-клінічного дослідження покращити результати лікування пацієнтів з переломами проксимального відділу плечової кістки шляхом експериментально-клінічного обґрунтування використання накісткової пластини із вуглецевого композитного матеріалу. В основу дисертаційної роботи покладено результати власних експериментальних досліджень та аналіз результатів спостережень оперативного лікування, клінічних та інструментальних методів дослідження хворих. Уперше в експерименті на лабораторних тваринах (щурах) за гісто-морфологічними показниками отримані нові дані про вплив вуглецевого композитного матеріалу на кісткову та м’які тканини та доведено можливість його використання для остеосинтезу. Розроблено нову накісткову не рентген-контрастну пластину з вуглецевого композитного матеріалу для остеосинтезу переломів проксимального відділу плечової кістки з кутовою стабільністю гвинтів. В результаті прямого експерименту визначено достатню жорсткість блокованих гвинтів в розробленій пластині, яка складає 660 мПа, що перевищує напруження в спонгіозній кістки (150мПа) в 4,4 рази, що є достатнім для стабільного остеосинтезу, а моделювання жорсткості остеосинтезу методом кінцевих елементів показало, що напруження в системі «кістка-імплантат» із вуглецевого композитного матеріалу значно менші за межі міцності його та кісткової тканини. Порівняльний аналіз результатів довів більш скоріше відновлення функції верхньої кінцівки при остеосинтезі пластиною з вуглецевого матеріалу. Використання накісткової пластини з не рентген-контрастного вуглецевого композиту дозволило скоротити час оперативного втручання на 11,6% за рахунок зручного виконання рентгенологічного контролю при виконанні оперативного втручання. Результати роботи дозволили встановити доцільність використання пластини для накісткового остеосинтезу проксимального відділу плечової кістки і подальшого впровадження її в клінічну практику.