Війна легітимізує агресію не лише на фронті, але й у сім'ях, на вулиці, у соцмережах. Працівники поліції за останні два роки фіксують збільшення бійок, агресивних вербальних сутичок, випадків домашнього насильства, а також значне зростання кількості важких злочинів. Актуальність системного вивчення агресивності у різних статево-вікових групах обумовлена як науковими запитами, так і практичним завданням профілактики зростаючого рівня агресивності в суспільстві, адже врахування статевих та вікових аспектів агресивної поведінки уможливлює розробку ефективних стратегій психологічної інтервенції та профілактики.
У дисертації вперше реалізовано мультиаспектне дослідження агресивності на діапазоні від підліткового до похилого віку, яке дозволило отримати концептуальну картину функціонування цього феномену з урахуванням статевих характеристик; агресивність представлено як комплексний психологічний феномен, функціонування якого обумовлено системою зовнішніх і внутрішніх чинників, і який може бути представленим сукупністю його морфологічних, операціональних, функціональних та культурно-регулятивних складових; емпірично встановлено специфіку реактивної та проактивної агресії представників різних статево-вікових груп, зокрема визначено, що: дівчата-підлітки більш схильні до реактивної агресії, ніж хлопці; що у межах зрілого віку жінки виявляють більшу готовність до проактивної агресії, ніж чоловіки; у віковому вимірі найбільш схильними як до реактивної, так і до проактивної агресії є хлопці та дівчата підліткового віку тощо.
У роботі вперше на цивільній вибірці осіб з нормативною поведінкою визначено, що чоловіки, незалежно від віку, схильні легітимізувати агресію на ґрунті особистого досвіду; емпірично встановлено різноспрямованість проявів агресії у міжособистісний взаємодії в чоловіків похилого віку, сутність якої обумовлена схильністю як до приниження інших шляхом використання спрямованого на них зневажливого гумору та сарказму, так і до переживання наслідків власної нестриманості, гніву та грубості.
Удосконалено уявлення щодо поліструктурного функціонування агресивності як складного, динамічного, гетерогенного феномену, що інтегрує в єдине ціле компоненти, які мають власну структуру.
Набули подальшого розвитку уявлення щодо особливостей комунікативної агресії, у тому числі виявлено, що хлопцям підліткового віку притаманною є схильність до штучного стимулювання власної агресії, яке спричинене налаштованістю на комунікативні дії, спрямовані на ініціювання агресії в оточуючих та власну агресивну поведінку у відповідь на агресію з боку інших.
У першому розділі дисертаційного дослідження агресію розкрито як феномен, що функціонує на перетині біологічного і соціального в людині. Агресивність представлено як внутрішню психологічну характеристику особистості, яка визначає індивідуальні тенденції людини виявляти агресію у поведінковому спектрі, обумовлену генетичними, виховними, соціальними чинниками. Показано, що агресивність завжди є результатом складної взаємодії трансситуативних та ситуативних чинників, виходячи з чого, навряд чи можна говорити про якийсь один механізм формування агресивності. Вона зазвичай виявляється «продуктом» різних факторів та механізмів, кожен з яких має свій діапазон дії. В кожному конкретному випадку може виявлятися цілий комплекс причин і передумов, пов’язаних з різними системами психіки – біохімічними, біогенетичними, психофізіологічними, індивідуально-психологічними, соціальними тощо. Агресивність як психологічний феномен може бути представленою як інтегральна єдність компонентів: морфологічного, що характеризує співвідношення структурних складових агресивності; операціонального, що респондує спланованість або імпульсивність агресивних дій; функціонального, який являє собою відносно стійку структуру засобів діяльності, що актуалізуються суб'єктом у конкретній ситуації реалізації агресії; та культурно-регулятивного, що відображає соціальну прийнятність чи неприйнятність певних форм агресивної поведінки.
Визначено, що способи виявлення та мотивації застосування агресії різняться в залежності від статевих та вікових характеристик суб’єкта. Статеві та вікові відмінності виявлення агресії можуть залежати від соціального середовища, культурних норм, особистісних характеристик та інших контекстуальних чинників.
