Науковою проблемою представленої дисертації є дослідження сучасного танцю в Україні, його інституціоналізації в контексті впливів, закономірностей і взаємозв’язків із сучасним танцем країн Європи та Америки, а також осмислення можливостей інституційного посилення культурних процесів для забезпечення тяглості та сталого розвитку хореографічної культури в Україні.
Представленість та паритетність між різними формами хореографічної культури визначається пріоритетами державної політики, проте значною мірою це також залежить від культурологічних досліджень, які виконують засадничу роль та артикулюють актуальний стан культури, визначаючи пріоритети. Окрім того, вони формують поле категорій, термінів та визначень для професійного вжитку, зокрема визначають склад освітніх та державних програм, які мають суттєве значення для розроблення і прийняття законів, підзаконних актів, трудового законодавства, що регламентують професійну діяльність діячів танцю.
Тривалий час сучасне мистецтво загалом і зокрема сучасний танець, сучасний театр та перформативне мистецтво в Україні залишались маргіналізованими і не сприймались як важлива складова формування сучасної української культури. Завдяки змінам у суспільній свідомості, Революції гідності та російсько-українській війні прийшло усвідомлення важливості існування та дослідження не тільки традиційних форм мистецтва, а й нових сучасних форм, які ще потребують інституціоналізації. З початку повномасштабного вторгнення діяльність митців сучасного мистецтва і сучасного танцю України набула нового виміру —активного культурного спротиву дезінформації та спеціальним операціям країни агресора, яка у гібридній війні проти України системно використовує сучасну культуру на всіх континентах.
Виходячи з комплексного аналізу, простежено пряму кореляцію між культурною політикою держави і рівнем розвитку сучасного танцю та культурного процесу загалом. Країни, що перебували під домінуванням Радянського Союзу (Польща та Литва), а також ті, де панували тоталітарні режими (Румунія та Бразилія), пройшли складний процес становлення
емократичних інститутів, а також володіють слабшим інституційним середовищем. Країни ж зі сталими демократіями мають значно більший спектр інституцій сучасного танцю і можливостей фінансової підтримки, найбільший культурний вплив на хореографічну культуру у світі, та є серед лідерів за рівнем розвитку нових технологій і рівнем добробуту. У Франції, Німеччині та Нідерландах значна частина інституцій фінансується державою, у США й Канаді переважає незалежний і приватний сектор. Вплив західноєвропейських країн на світовому рівні є найбільш сталим і значущим.
Огляд процесів розвитку та історичні передумови формування сучасного танцю в Україні означили, що він розпочався ще на початку ХХ століття та відбувався на території балетного мистецтва і його нових форм, мистецтва театру, візуального мистецтва та міждисциплінарних мистецьких практик послідовниками системи Далькроза, а також вихованцями Броніслави Ніжинської, Мері Віґман та Айседори Дункан. Досліджуючи сучасний танець в контексті модерної культури України ХХ–ХХІ століття, простежено й означено наявні форми його інституціоналізації. В Україні незалежний сектор успішно переймає зарубіжний інституційний досвід, адаптуючи його до можливостей середовища. Проте державний сектор культури репрезентує стару систему радянських закладів культури: театри, будинки культури, центри творчості, профспілки, концертні майданчики, школи мистецтв тощо. Навіть за безпосередньої залученості до хореографічної культури ці заклади переважно,не є інституціями сучасного танцю.
Відзначено, що танець належить до вимогливих мистецтв через потребу ув інфраструктурі, а відтак змушений вбудовуватись в інші системи (наприклад, сучасне мистецтво) або види діяльності (освіта, відновлення, культурна дипломатія тощо). Виявлено, що репрезентація сучасного танцю в інституціях національного рівня (національні театри танцю, інститут музики і
танцю, будинок танцю, хореографічні центри або центри розвитку хореографії тощо), наявність якісної культурної політики держави, в якій танець посідає достойне місце, а також наявність прозорих механізмів забезпечення сталої фінансової підтримки, і державного, і незалежного секторів, роблять розвиток хореорафічної культури, поширення знань та культурних практик багатоманітними, потужними і плідними.
