Позняк А. В. Скансен як тип культурно-дозвіллєвих об’єктів України

Наголошено, що скансен або музей просто неба – це складний соціокультурний комплекс, який зберігає, транслює та популяризує результати творчої діяльності народу, етнографічну та культурно-історичну спадщину окремих регіонів, виконуючи при цьому не лише просвітницьку місію та функцію інкультурації, а й функції культурно-дозвіллєвої діяльності. Також скансени є потужним туристично-рекреаційним ресурсом та осередком збереження нематеріальної культурної спадщини шляхом реалізації нетрадиційних форм дозвіллєвої роботи з відвідувачами. На підставі аналізу різних варіантів типології музейних закладів просто неба в Україні, виокремлено такі їхні види: 1) за формою власності (державні, приватні); 2) за типово-видовою характеристикою (етнографічні, археологічні, історичні, змішані); 3) за принципом оригінальності музеєфікації пам’яток (скансени, заклади скансенівського типу, екомузеї). Доведено, що процеси становлення та розвитку музейних закладів просто неба як культурно-дозвіллєвих об’єктів в Україні детерміновані культурно-історичними чинниками. Перший період становлення та розвитку скансенів на українських землях розпочався наприкінці XIX ст. і тривав до 1939 р. Це – період проведення етнографічних та промислово-аграрних виставок, які сприяли підвищенню інтересу до української народної культури, наслідком чого стала активізація краєзнавчого та музейницького руху. Наступний етап розпочався у 1944 р. з моменту звільнення українських територій від нацистів й тривав до кінця 80-х рр. ХХ ст. Йому притаманний стрімкий розвиток краєзнавчого руху, підвищення зацікавленості як науковців, так і громадськості до проблем збереження пам’яток матеріальної та духовної культури українського народу, відкриття 8 основних та найбільших за площею скансенів не лише в Україні, зокрема й найбільшого скансену Європи – Музею народної архітектури та побуту України (1969 р.). Основа діяльності скансенів цього періоду – науково-дослідна та фондово-реставраційна робота. Третій етап – 1991 р. – початок ХХІ ст. – супроводжується появою умов для розширення мережі скансенів України, зростанням мережі музейних закладів просто неба завдяки приватній ініціативі колекціонерів, появою приватних скансенів і закладів скансенівського типу, трансформацією культурно-освітньої функції музеїв просто неба в культурно-дозвіллєву. З’ясовано, що у 2000-х рр. в Україні з’явився новий тип музейного закладу просто неба – приватний скансен. Також у цей період з’явився музейний заклад скансенівського типу, основна відмінність якого полягає у точному відтворенні автентичних зразків народної архітектури та побуту, тобто експонати в музеях не є автентичними, а лише копіюють оригінальні пам’ятки.