У дослідженні розкривається взаємозалежність естетично-стильової та музично-мовленнєвої складових оперної інтерпретації у процесі еволюції сюжетно-тематичної логіки оперного жанру від доби романтизму до XXI століття, виявляються типологічні тенденції даної еволюції.
Завдання дослідження передбачають виявлення головних показників жанрової етимології оперної творчості у контексті музикознавчої розробки теорії інтерпретації; розширення кола літературознавчих та музикознавчих передумов вивчення оперної інтерпретації, актуалізацію її естетичних параметрів; розгляд ліричного як семантичної парадигми в історичній еволюції жанрової форми опери; визначення персоналізованих чинників в інтерпретації та музичному втіленні оперної сюжетики, запровадження категорії естетичного концепту до тематичного змісту опери; розвиток поняття естетично-стильової інтерпретації у зв’язку з художньо-тематичною логікою опери; виявлення системних тенденцій стилеутворення в оперній композиторській творчості ХХ – начала XXI століття, зокрема О. Мессіана, К. Пендерецького, К. Сааріахо, П. Етвеша, стильової специфіки сучасної оперної виконавської практики; доведення інтерпретативного стильового призначення оперного сюжету у взаємодії з явищем естетичної теми оперного твору.
Матеріалом роботи послужили музикознавчі праці, безпосередньо присвячені жанровій етимології та еволюції опери у часопросторі європейської культури; оперна творчість О. Мессіана, К. Пендерецького, К. Сааріахо, П. Етвеша. Методологічна основа роботи зумовлюється поєднанням історіографічного та жанрово-семантичного підходу, активізацією естетичного оцінного підходу у його єдності з герменевтичним, розкриттям єдності стильового та інтерпретативного вивчення, внаслідок всього викладеного – розширення дії музикознавчого когнітологічного методу у його докладанні до сфери оперознавства.
Наукова новизна дослідження полягає у вивченні оперної інтерпретації як естетико-стильового феномена, здатному перевищувати конститутивні вимоги та мовні нормативи оперного жанру, залучення сюжетологічного підходу до вивчення теорії і самого явища оперної інтерпретації. Запроваджується категорія оперної логосфери як єдності усіх художніх компонентів опери, розглядаються різновиди оперного слова, його композиційні та стильові функції; виявляються чинники інтерпретаційного оперного мислення з його композиторської та виконавської сторін; визначаються передумови стильової типології як типології інтерпретативного мислення з його особистісними ознаками; у зв’язку з вокально-виконавською творчістю залучається поняття «персонажної особистості» як основи індивідуально-стильового виконавського оперного образу; надається порівняльна естетично-стильова характеристика творчості майстрів-новаторів оперного жанру, таких як К. Пендерецький, О. Мессіан, К. Сааріахо, П. Етвеш; уточнюються явище «оперної людини» та оперного героя, ідея Homo aestheticus – як такі, що впливають на інтерпретативну систему оперної творчості у цілому. Отримують подальший розвиток поняття сакралізації та карнавалізації як естетичні показники стильової еволюції оперної творчості; уточняються принципи оперного «естезису».
