Дисертацію присвячено дослідженню історико-стильових, жанрових, ідейно-образних, музично-мовних, семантико-органологічних та виконавсько-технологічних властивостей саксофонної творчості у їх цілісному системному охопленні.
Вказується, що за менш ніж двохсотрічну історію саксофон встиг здобути величезну популярність і сьогодні є одним із найбільш затребуваних духових інструментів у всіх стилях та жанрах музики (як естрадної, джазової, так і класичної). Причини такого неймовірного успіху саксофону обговорюються у немалій кількості наукових та популярних статей, у дисертаційно-дослідницькому матеріалі музикознавців і самих виконавців-саксофоністів усього світу. Але в даній роботі відбувається спроба визначити найбільш системні параметри функціонування саксофонної інструментальної культури, з охопленням її історико-культурного, музично-естетичного, інструментально-органологічного, виконавсько-технічного, мовно-мисленнєєвого (композиторського і виконавського), жанрово-стильового боків – що складає актуальний зріз музикознавчого і виконавського досліджень.
Наукову новизну роботи утворюють позиції системної комплексності музикознавчого дослідження саксофонної творчості XІX – XXI ст. з позицій цілісного підходу; визначення принципів універсалізму та яскравої специфіки саксофонного мистецтва сучасності; введення до музикознавчої і виконавської аналітичних баз оригінальні твори для саксофона Дж. Шелсі, Ф. Вудза, Т. Йошимацу, Дж. Адамса, Дж.Е. Леннона, Дж. Вільямса; дослідження специфіки саксофонного соло, ансамблевої і оркестрової музики в їх історичному інструментально-технічному і стильовому розвитку; виявляється місце саксофонної музики в сучасній академічній музичній культурі.
У Розділі 1 роботи з позицій вказаної системності досліджується еволюція саксофонного мистецтва в її історико-теоретичному, інструментально-органологічному, жанрово-стильовому, інструментально-виконавському і персоналістичному аспектах. Тут у порівняльній характеристиці розглядаються усі різновиди саксофонів, акцентуються ключові органологічні новації А. Сакса у їх впливі на художньо-виразові можливості інструмента та перспективи його вибухового розвитку у прийдешніх століттях – ХХ і ХХІ століттях. Наголошується на ролі Г. Берліоза у поширенні саксофону в ХІХ столітті, а також на системному підході А. Сакса до цього питання через паралельний розвиток інструментарію (включаючи фабричне виробництво), репертуару (у всіх жанрових формах і видах), освіти, нотовидавництва та широкої просвітницької діяльності. В Розділі докладно описуються базові прийоми саксофонної гри, включаючи класичний та джазовий її контент, з характеристикою способів виконання та семантичних ознак. Аналізуються жанрово-стильові інтенції академічного саксофонного мистецтва у їх зв’язку з джазовими впливами, романтичною доктриною та найсучаснішими естетичними та інструментально-речовими парадигмами.
Розділ 2 роботи представляє дослідження саксофонної творчості в оркестрових (оперних, симфонічних, балетних) партитурах, в камерно-ансамблевих жанрах музики, сольно-концертній галузі. В кожній з перерахованих сфер представлені аналітичні нариси конкретних оригінальних творів для саксофона та узагальнення щодо специфіки інструментально-виконавської, мовно-композиторської, жанрово-стильової та образно-семантичної властивостей саксофонної партії. Підкреслюється і аргументується найщільніший з у сіх інструментальних культур вплив джазового мистецтва, що утворює одну з важливих специфічних рис академічного саксофонного мистецтва. Наводиться характеристика саксофонної виконавської і композиторської творчості у сучасному Китаї.
