Дисертацію присвячено узагальненню досягнень китайського фортепіанного виконавства – феномена, сто років існування якого продемонстрували всьому світові високий рівень майстерності його представників. Незважаючи на те, що піаністичне мистецтво в Китаї почало свій шлях на декілька століть пізніше порівняно з Європою і США, за відносно невеликий термін часу воно отримало світове визнання, про що свідчать численні перемоги китайських піаністів на міжнародних конкурсах, сенсаційні відкриття нових імен зовсім юного віку, їх успішна концертна діяльність, високий рейтинг через приголомшливу віртуозну майстерність.
Проте в наукових джерелах прослідковується вибірковий дослідницький інтерес до даного явища: більшість авторів намагалися висвітлювати невеликий відрізок шляху фортепіанного мистецтва Китаю, концентруватися на конкретній особі піаніста-виконавця, окремому аспекті фортепіанної освіти в Китаї, деяких консерваторій та особистостей видатних педагогів. Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених фортепіанному мистецтву Китаю, в музикознавстві досі бракує роботи, в якій були б обґрунтовані еволюційні зміни, що відбулися протягом столітнього існування фортепіанного виконавства в країні. В зв’язку з цим на новітньому етапі назріла потреба узагальнення та прогнозування подальшого розвитку фортепіанного мистецтва та освіти в країні.
Мета дослідження – узагальнити історичний досвід розвитку фортепіанного виконавства Китаю, що призвело до його визнання у світі.
Наукова новизна одержаних результатів. У музикознавстві вперше:
– узагальнено історичний досвід розвитку фортепіанного виконавського мистецтва Китаю ;
– проаналізовано шляхи професіоналізації фортепіанного виконавства в Китаї;
– дана оцінка розвитку системи фортепіанної педагогіки на прикладі діяльності найбільш значних вищих навчальних закладів та мережі музичних шкіл Китаю;
– розглянуто виконавську діяльність найяскравіших її представників різних історичних періодів;
– запропоновано піаністичну типологію на основі аналізу творчості різних персоналій провідних китайських піаністів;
– уведено в науковий обіг аудіографію із записами видатних китайських піаністів різних поколінь (Додаток А);
– визначено найбільш суттєві досягнення китайської піаністичної школи;
– проаналізовано стан сучасної фортепіанної культури в Китаї, охарактеризовано її тенденції розвитку і перспективи.
Структура дисертації тричастинна. У Розділі 1 «Фортепіанне мистецтво Китаю в історіографічному дискурсі» зазначається, що процес формування китайського піаністичного професіоналізму як предмет наукового пізнання посів другорядне місце в дослідницькій сфері, поступаючись більш широким, культурологічним темам, пов’язаним із загальною історію розвитку музичного мистецтва та композиторської творчості у Китаї.
В Розділі 2 досліджуються «Шляхи професіоналізації фортепіанного виконавства в Китаї». Зазначається, що запорукою стрімкого розвитку і розквіту фортепіанного виконавства в Китаї став процес його професіоналізації, що призвів до вельми блискучих результатів.
У Розділі 3 «Динаміка розвитку китайського фортепіанного виконавства в персональних проявах» досліджується виконавська діяльність найвидатніших китайських піаністів – представників різних поколінь. Розглядаються факти життєтворчості, індивідуальні прояви виконавського стилю, традиції, отримані через освіту, характер концертно-гастрольної діяльності та участі у конкурсах, репертуарні уподобання, здібність до педагогічної діяльності, тощо.
У Висновках подаються підсумки дослідження. На основі спостережень і розгляду багатьох документів і матеріалів, процес розвитку китайського фортепіанного виконавства умовно можна поділити на два великих етапи, водорозділом яких є десятирічний термін «культурної революції».
Перший етап – становлення фортепіанного виконавства в Китаї (1904 – 1966 роки) стає первісним відрізком часу заснування виконавської практики в Китаї. Китайська піаністична школа сформувалася під впливом концертної та педагогічної діяльності європейських піаністів, які здобули освіту у вищих навчальних закладах та приватних студіях видатних музикантів Європи.
Другий етап – китайського «піаністичного ренесансу» (від 1977 року – до сьогодні) визначається тенденцією відновлення та подальшого розвитку китайського фортепіанного виконавського мистецтва (з кінця 1970-х років) та його стрімкого злету (з 1990-х років), що отримав визначення «фортепіанний бум». Запорукою стрімкого розвитку і розквіту фортепіанного виконавства в Китаї став процес його професіоналізації, що призвів до вельми блискучих результатів.
В роботі запропоновано таку піаністичну типологію: класичний тип – Лі Мінцин, Ченін Лі, У Цянь; лірико-поетичний тип – Фу Цун, Гу Шеньін, Юнді Лі; романтико-експресивний тип – Ін Чензон, Лю Шикунь, Чжоу Нін; емоціно-інтелектуальний тип – Чжу Дамін, Ду Нін-У, Вей Данвен, Сюй Чжун, Вей Цзиньцзянь; віртуозно-екзальтований тип – Шень Веньюй; віртуозно-розважальний тип – Лан Лан.
