Дисертація присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення організаційно-правових механізмів запровадження лобізму в діяльності органів публічної влади в Україні.
У дослідженні розкрито розуміння лобістської діяльності як професійного посередництва між цими органами та зацікавленими групами й особами, що здійснюється на чіткій правовій основі легальними методами та дає можливість відобразити рівнодійну різноманітних приватних інтересів у публічній політиці й адміністративних рішеннях владних установ.
Доповнено класифікацію лобізму в органах публічної влади через детальне розкриття його різновидів за критеріями інтересів, що просуваються (галузеві, корпоративні, регіональні, місцеві, етнічні та ін.), форм впливу (безпосередні, опосередковані), предметів лобіювання (законодавство, урядова політика, регуляторні рішення тощо), спрямованості впливу (позитивна, негативна), інструментів впливу (економічні, інформаційні, громадсько-політичні та ін.).
Запропоновано концептуальні підходи щодо удосконалення організаційно-правових механізмів запровадження законодавчо легалізованого лобізму в органах публічної влади в Україні, зокрема:
- формування позитивного іміджу лобізму як цивілізованої технології взаємодії між владою, бізнесом та громадськістю, перш за все, подолання усталеного негативного сприйняття лобізму в суспільній свідомості як корупції, протекціонізму, тіньової політики, клановості та ін.;
- трансформація чинного законодавства, спрямована на створення сприятливих умов для легального лобізму, зокрема, шляхом внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, законів України «Про комітети Верховної Ради України», «Про правотворчу діяльність», «Про запобігання корупції», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про громадські об’єднання», господарського й фіскального законодавства;
- забезпечення юридичної відповідальності лобістів за неправомірні дії шляхом внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України;
- створення чіткого механізму розгляду скарг і пропозицій громадян органами публічної влади, що суттєво доповнить практичний інструментарій лобізму, оскільки звернення у відповідних формах є досить розповсюдженим засобом суспільно-владної комунікації;
- встановлення етичних стандартів взаємодії лобістів та посадових осіб органів публічної влади через практичне запровадження правил етичної поведінки суб’єктів лобіювання, що мають забезпечувати прозорість і доброчесність взаємодії лобістів з об’єктами лобіювання.
На основі аналізу положень Закону України «Про лобіювання» виділено комплекс потреб удосконалення нового законодавчого регулювання лобізму в Україні, що включають: уточнення значення терміну «лобіювання» для повнішого врахування рекомендацій Ради Європи та ОЕСР, зокрема, в аспекті розуміння мети лобіювання; більш чітке розмежування професійного лобізму з іншими видами участі суспільних суб’єктів у прийнятті рішень органів публічної влади, щоб нормативно-правові акти про лобіювання не перешкоджали законній діяльності громадянського суспільства; детальна регламентація питань комунікацій лобістів з владними установами, в тому числі, упорядкування їх участі в засіданнях комітетів Верховної Ради України, а також процедур реалізації обов’язку владних установ контактувати із суб’єктами лобізму; доповнення спеціальних вимог для набуття статусу суб’єкта лобістської діяльності щодо досягнення фізичною особою певного віку, наявності відповідної освіти, правоздатності, наявності досвіду роботи в державних органах тощо.
Удосконалено інструментарій регулювання етичної поведінки суб’єктів лобізму на основі реалізації принципу запобігання конфлікту інтересів, що передбачає заборону представництва суперечливих інтересів різних клієнтів, обов’язок лобістів інформувати клієнтів про будь-які потенційні конфлікти інтересів та їх наслідки, вживати заходів для їх усунення тощо.
Розкрито сутнісні особливості основних моделей лобізму, що функціонують у світовій практиці. Так, для англосаксонської моделі характерними є: спеціальна законодавча регламентація лобізму; обов’язкова державна реєстрація його суб’єктів; жорсткий державний і громадський контроль за лобістами; чітке визначення меж діяльності груп інтересів, спрямованої на лобіювання; престижність лобістської професії. Континентальна модель відзначається: реалізацією через діяльність численних консультативно-дорадчих установ при органах публічної влади; функціонуванням суб’єктів лобізму в формі колективних об’єднань; фрагментарним правовим регулюванням лобізму; великою роллю традицій, етичних норм та неформальних правил тощо.
Ключові слова: лобістська діяльність, органи публічної влади, організаційно-правові механізми запровадження лобізму, законодавче регулювання лобізму, англосаксонська модель лобізму, континентальна модель лобізму, адаптація зарубіжного досвіду.
