У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні засади модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки України й розроблено на цій основі практичні рекомендації для вдосконалення вітчизняної моделі соціальної безпеки України.
Проаналізовано стан наукової розробленості проблематики модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки, наявну джерельну базу, здійснено аналіз дисертаційних робіт сучасних вітчизняних науковців, які досліджували проблеми соціальної безпеки. Виявлено, що сьогодні відсутнє цілісне системне дослідження із цієї проблематики, в якому крізь призму вітчизняної державно-управлінської науки було би систематизовано процеси модернізації соціальної безпекової сфери.
Досліджено теоретичні інтерпретації концепту “соціальна безпека” у науковому дискурсі, підходи до розуміння його сутності, а також ґенезу його становлення, що дало змогу удосконалити понятійно-термінологічний апарат дослідження, надати авторські обґрунтування понять “соціальна безпека” та “модернізація публічного управління в системі соціальної безпеки ”, ураховуючи наявне теоретичне підґрунтя та розвинути теоретичний базис модернізації публічного управління системи забезпечення соціальної безпеки та дефініцій, що визначають її сутність. За результатами дослідження варіантів дефініцій визначено, що концепт “соціальна безпека” є комплексним, охоплює управлінські, соціальні, економічні, політичні та інші аспекти, відображає все, що впливає на життя, зокрема на якість життя і середовище існування людини, що робить суспільство стійким і дієздатним розвитку. Результати огляду літератури дав змогу обґрунтувати концепцію модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки, яка відображає багатовимірний склад понять і взаємопов’язаний характер понятійно-термінологічного апарату системи соціальної безпеки.
Обґрунтовано теоретичні засади модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки, розкрито основні характеристики соціальної безпеки, причинно-наслідкові зв’язки і взаємодії між суспільством, органами публічної влади в процесі забезпечення соціальної безпеки. Визначено базові структурні елементи системи соціальної безпеки. Деталізація основних характеристик системи соціальної безпеки, зокрема: термінологічного апарату; її складових; сфери дослідження; рівнів; ролі, місця соціальної безпеки в системі національної безпеки; об’єкту, щодо якого розглядається соціальна безпека; суб’єктів, здатних вплинути на забезпечення соціальної безпеки; зовнішніх/внутрішньо особистісних чинників/впливів; загроз; мети досягнення соціальної захищеності; стратегічних цілей; інструментів забезпечення соціальної безпеки дали змогу визначити коло проблем, що складають її предмет, і запропонувати концептуальні засади забезпечення соціальної безпеки під час війни і після її завершення. Визначено, що соціальна безпека безпосередньо залежить від соціальної політики держави, від її змісту і спрямованості, яка є основним інструментом забезпечення соціальної безпеки в суспільстві.
Виявлено специфіку і типові проблеми модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки України та визначено основні її детермінанти, виклики та загрози. Основними детермінантами соціальної безпеки виокремлено: воєнну агресію; низьку ефективність та якість публічного управління соціальними процесами; недоліки соціальної політики, спричиняють загрози соціальній безпеці; недосконалі управлінські рішення, що ухвалюються органами влади, діяльність яких є суперечливою; орієнтацію на досягнення поодиноких цілей та недостатнє врахування практичної адаптованості заходів, що втілюються ними, до реальних умов, які існують в суспільстві. Запропоновано класифікацію детермінант модернізації публічного управління у системі соціальної безпеки України, представлену у форматі дерева проблем за ієрархією системи соціальної безпеки, з конкретизацією через SWOT-аналіз (визначення сильних і слабких сторін, можливостей та загроз, співставлення та подолання, визначення перспектив і ризиків) та формулюванням SMART-цілей.
Проаналізовано досвід забезпечення соціальної безпеки в скандинавських країнах та сучасний стан соціальної безпеки в Україні, визначено теоретичні засади та практику соціальної безпеки в них, а також вплив різного розуміння безпеки та цінностей на підходи до безпеки. Виявлено, що “скандинавський” підхід до соціальної безпеки розділений між ідентичністю підходів, заснованих на Копенгагенській школі досліджень безпеки, і підходів з більш “функціональним” і об’єктивним поглядом на безпеку. Такий підхід до безпеки поєднує концепції комплексної безпеки, стійкості та управління ризиками, з акцентом на реформування управління та розширення спектру загроз.
