Древаль В.Ю. Механізми взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів державної влади у сфері законотворчості. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії 281 – Публічне управління та адміністрування (Галузь знань 28 – Публічне управління та адміністрування). – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2024.
У дисертаційній роботі вирішено актуальне науково-практичне завдання щодо вдосконалення функціонування механізмів взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів державної влади у сфері законотворчості.
В обґрунтуванні актуальності теми дисертаційного дослідження зазначається, що становлення демократичної, правової та соціальної держави тісно пов’язане з розвитком громадянського суспільства як сфери суспільної діяльності громадян, які об'єднуються для прийняття спільних рішень, а також захисту прав та інтересів, досягнення спільного блага, у тому числі і шляхом взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Важливою ознакою сталості та цивілізованості політичної системи є функціонування інститутів громадянського суспільства. Через такі інститути громадяни та суспільні групи якраз і забезпечують самоорганізацію, представництво, реалізацію і захист прав та інтересів.
Відзначено, що особливості взаємодії між інститутами громадянського суспільства та органами державної влади першочергово пояснюються розвиненістю демократичного врядування. У даному випадку безумовно, також, відзначити значущість належних каналів комунікації між ними, що в умовах демократичного врядування першочергово визначаються горизонтальними зв’язками (у разі ж зверхності чи відвертого домінування держави можемо говорити не лише про ущемлення комунікації, але навіть і про відсутність повноцінного функціонування громадянського суспільства).
Охарактеризовано особливості формування громадянського суспільства у процесі природно-історичного розвитку держави. Становлення «інституту громадянського суспільства» та його теоретичне осмислення можна вважати одним з найбільш важливих надбань світового розвитку та світової політико-правової думки. Власне, поняття «громадянське суспільство» формувалося як у процесі зрушень у суспільних та соціально-економічних відносинах, так і шляхом розвитку відповідних ідей та теорій. Важливо також відзначити наявність майже одночасного процесу становлення інститутів громадянського суспільства та формування законотворчості у сучасному розумінні.
Досліджено проблему сутності та змісту діяльності інституцій громадянського суспільства у зв’язку з виконанням законодавчих повноважень органами державної влади. Вихідною основою для даного дослідження стало твердження, що громадянське суспільство – це суспільство громадян з високим рівнем соціально-політичної зрілості, яке з метою захисту та реалізації власних інтересів утворює різнобічні громадські інституції, і яке взаємодіє з органами державної влади з метою захисту власних та інших суспільно значущих інтересів.
Обґрунтовано положення щодо особливостей та значущості діяльності інститутів громадянського суспільства у контексті політичної участі. Наголос зроблено на тому, що участь – це насамперед інструментальна активність, за допомогою якої громадяни намагаються впливати на діяльність органів публічної влади таким чином, щоб вони робили бажані для них дії. На цій основі уточнено сутнісні характеристики організаційно-правового механізму взаємодії громадських об’єднань та органів державної влади в Україні.
Систематизовано наявну сукупність форм та напрямів впливу громадських об’єднань на сферу законотворчості. У цьому випадку ми першочергово спиралися на природно-правовий підхід до влаштування сучасного державного врядування, згідно з яким право народу на установчу владу та на участь в управлінні державними справами має бути забезпечено усіма необхідними державними механізмами.
Визначено сутність та структуру комплексного механізму взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів державної влади у сфері законотворчості. Необхідність опрацювання такого механізму взаємовідносин пояснюється насамперед складністю та системною єдністю суспільних відносин, а також необхідністю гармонійного застосування багатьох механізмів з метою удосконалення відповідної частки суспільних відносин (насамперед правового, організаційно-правового та комунікативного). Відтак під комплексним механізмом взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів державної влади у сфері законотворчості ми розуміємо сукупність правових, організаційно-правових, комунікативних та інших механізмів і процесів, які трансформуються в єдине ціле – злагоджену систему публічно-управлінських рішень та взаємодій з метою вдосконалення впливу громадськості на законотворчий процес.
