У дисертації обґрунтовані теоретичні засади модернізації інституційного середовища системи публічного управління соціальним захистом населення в сучасних умовах суспільного розвитку, запровадження концептуальної моделі та оптимізації системи інституційного забезпечення публічного управління соціальним захистом населення в Україні.
Доведено, що соціальний захист є надзвичайно розгалуженою сферою державно-управлінського впливу, що пов’язано із великим рівнем дисперсії соціальних ризиків. Держава своїм впливом повинна забезпечувати досягнення гідного рівня життя всіх громадян з урахуванням особливостей наведених вище структурних елементів прав громадян на соціальне забезпечення.
Обґрунтовано, що соціальний захист є системою соціальних відносин, заходів та правових гарантій, що захищають будь-якого члена суспільства від економічної, соціальної та фізичної деградації внаслідок позашляхового та різкого порушення умов його благополуччя, загрози здоров’ю та життю, неможливості реалізувати свій трудовий та громадянський потенціал.
Виокремлено механізм реалізації публічного управління соціальним захистом населення та зазначено, що протидія соціальним ризикам є важливим напрямком в аспекті забезпечення повноти соціального захисту. Держава створює додаткову систему засобів із прогнозування, попередження та протидії наслідкам соціальних ризиків. Цей інструментарій держави використовується в тому випадку, коли існує потреба різкого та оперативного втручання для соціального вирівнювання.
Здійснено аналіз законодавчого забезпечення публічного управління соціальним захистом населення в Україні. Соціальний захист є досить багатовекторною структурою, що включає організаційні, правові, економічні, педагогічні, медико-соціальні та інші заходи, врегульовані у чинного законодавстві України. Мета соціального захисту полягає у захисті прав та свобод громадян, їх соціального забезпечення
З’ясовано, що створена потужна нормативно-правова база щодо соціального захисту населення, яка врегульовує як працевлаштування населення, соціальний захист працюючих осіб, так і підтримку осіб, які опинилися у важких життєвих умовах, осіб з інвалідністю, осіб пенсійного віку, малозабезпечені сім’ї та ін. Разом з тим, в умовах війни та воєнних дій, фінансування зазначених заходів недостатнє.
Визначено місце інституційного середовища системи публічного управління соціальним захистом населення в сучасних умовах розвитку Української держави. До основних органів державної влади, що здійснюють формування та реалізацію державної соціальної політики слід віднести: Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерство соціальної політики України; Міністерство економіки України; Міністерство фінансів України; Міністерство у справах ветеранів України; Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України; Міністерство юстиції України; Міністерство охорони здоров’я України; Державна служба зайнятості; Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Національна служба здоров’я України; Національна соціальна сервісна служба України.
При визначенні місця інституційного середовища системи публічного управління соціальним захистом населення в сучасних умовах розвитку Української держави вважаємо за доцільне виділення наступних чотирьох основних груп показників: по-перше, забезпеченість системи соціального захисту ресурсами та інфраструктурою: засоби, що спрямовуються на соціальний захист населення, пропорційно чисельності населення; показники розвиненості інфраструктури системи соціального захисту населення (наявність та потужність установ соціального обслуговування, доступність населенню усього спектра соціальних послуг); по-друге, організація роботи суб’єктів соціального захисту населення: ефективність роботи органів публічної влади у сфері соціального захисту населення, їх територіальних органів; по-третє, задоволеність населення якістю організації соціального захисту: проведення соціологічних досліджень, можна зіставити з «соціальним самопочуттям», що виражає задоволеність людини окремими сторонами свого життя; аналіз соціальної напруги; використання результатів контент-аналізу звернень, які надходять до органів державної влади; по-четверте, показники рівня та якості життя населення: врахування рівня бідності, середня заробітна плата, утримання споживчого кошика, кількість сімей, які отримують на оплату житлово-комунальних послуг субсидії.
