Дисертацію присвячено дослідженню проблеми диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті.
У розділі 1 розглядаються теоретичні засади диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті. Диференціацію та індивідуалізацію названо самостійними, однак взаємозалежними принципами кримінального права. Охарактеризовано ознаки цих принципів та встановлено відмінні властивості між ними, до яких віднесено: 1) рівень діяльності уповноваженого суб’єкта: рівень нормотворчості (диференціація), рівень правозастосування (індивідуалізація); 2) суб’єкт здійснення: законодавець (диференціація), суд (індивідуалізація); 3) підсумковий юридичний документ: текст КК (диференціація), остаточне судове рішення (індивідуалізація); 4) результат: диференціюючі норми (для диференціації), вибір засудженому міри покарання (для індивідуалізації); 5) критерії: характер суспільної небезпеки, типовий ступінь суспільної небезпеки, характер особи винного (критерії диференціації), ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного (основні загальні), обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (допоміжні загальні), характер та ступінь участі кожного зі співучасників у вчиненні кримінального (спеціальні) (критерії індивідуалізації). Виокремлено рівні індивідуалізації, а саме: ординарний (у межах санкції статті) та екстраординарний (з виходом за межі санкції статті з урахуванням положень Загальної частини КК). За часом здійснення ординарна індивідуалізація передує екстраординарній.
Держави, які ратифікували Палермську конвенцію, дистанціювалися від поняття злочинної організації, що передбачалося в Рамковому рішенні 2008/841/JHA, встановивши кримінальну відповідальність за створення та діяльність організованої злочинної групи. Окремі країни привнесли в розуміння організованих форм національний колорит, обумовлений історичними традиціями, що вплинули на існування національних організованих форм співучасті, як-то злочинна організація мафіозного типу (Італія), «злодії в законі», «злодійський світ» (Грузія). Держави, члени ЄС, більшою мірою диференціюють кримінальну відповідальність за організовані форми злочинності в статтях Особливої частини, тоді як держави пострадянського простору – як у Загальній, так і в Особливій частині своїх Кодексів.
Підтримано підхід, відповідно до якого за ступенем згуртованості слід виокремлювати групові (група осіб та група осіб за попередньою змовою) та організовані (організована група та злочинна організація) форми співучасті (forms generalis). Відмінність forms generis від forms generalis, окрім розташування відповідних норм полягає в тому, що ознаки forms generalis використовуються законодавцем під час конструювання співучасті forms generis. Якщо в статті Особливої частини КК співучасть forms generis описується з використанням термінології, яка дає можливість ідентифікувати її належність до однієї з форм співучасті forms generalis, то саме ця forms generalis, її ознаки повинні братися для характеристики відповідної forms generalis.
Зроблено висновок, що банда (ст. 257 КК) з огляду на відсутність чіткого визначення законодавцем її належності до котроїсь організованої forms generalis може набувати форму як організованої групи, так і злочинної організації, а злочинна спільнота (частини 4, 5 ст. 255 КК) – форму злочинної організації. Зроблено висновок, що злочинна спільнота не є самостійною формою співучасті.
Розділ 2 присвячено диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті у статтях Загальної частини КК України. Установлено, що стійкість є універсальною ознакою, яка притаманна організованим формам співучасті в цілому, а тому не може мати нормативного диференціюючого значення. Запропоновано нормативно передбачити таку диференціюючу ознаку злочинної організації, як структурованість, яка у чинному КК має латентний характер.
Охарактеризовано структурованість злочинної організації, яка складається з окремих елементів (членів організації та/або її структурних частин), які мають функціональне призначення, діалектично взаємодіють з іншими елементами структури злочинної організації, утворюючи різні горизонтальний (лінійний) та вертикальний (ієрархічний) рівні структурованості.
Зроблено висновок, що ієрархічність є ознакою структурованості, яка передбачена у міжнародних конвенціях як ідентифікуюча ознака організованих злочинних груп, а також передбачається у багатьох кримінальних кодексах, що аналізувалися під час дослідження. Визначено, що диференціююче значення між організованою групою та злочинною організацією має й така ознака, що передбачена в міжнародних документах та запропонована до включення розробниками проєкту КК, як мета отримання фінансової або іншої матеріальної вигоди.
У кримінальному законодавстві зарубіжних держав правила призначення покарання співучасникам визначені по-різному.
