Наукову працю присвячено аналізові прецедентних феноменів українськомовного політичного дискурсу, до яких уналежнюємо одиниці лінгвістичного та когнітивного поля, добре відомі представникам певної спільноти (світової, національної, соціальної), часто відтворювані в мовленні, значення яких нетотожне сукупності значень його компонентів.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена тим, що дослідження інтертекстуальності й одиниць її актуалізації, зокрема й прецедентних феноменів, в українському політичному дискурсі переламного періоду уможливлює окреслення новоутворених політичних світоглядних когнітивних моделей в українській національній свідомості; виокремлення тенденцій їх розвитку й взаємодії суспільно-політичних процесів і процесів національної самоідентифікації. Тексти політичного дискурсу наскрізно просякнуті явищем інтертекстуальності, що функціонує як у віртуальному, так і в реальному просторі. З одного боку, інтертекстуальність слугує своєрідним ланцюгом, здатним поєднувати політичні тексти, обставини, ситуації, імена в певні когнітивні моделі в межах суспільної свідомості, формуючи світоглядні політичні системи як суспільних груп, так і окремих індивідів. З іншого, – засоби інтертекстуальності, зокрема й прецедентні феномени, є потужними інструментами впливу на реципієнта під час будь-якої політичної комунікації.
Мета роботи – здійснення аналізу тенденцій сучасного українськомовного політичного дискурсу крізь призму дослідження
типологійно-генетичних, функційно-прагматичних особливостей прецедентних феноменів як найбільш значеннєвих і містких когнітивно-комунікативних лінгвістичних одиниць.
Наукова новизна запропонованої праці полягає в тому, що в ній вперше здійснене системне лінгвістичне дослідження сучасного українськомовного політичного дискурсу крізь призму характеристик його найбільш ємкісних лінгвістичних одиниць – прецедентних феноменів; виявлено й окреслено типологійно-генетичні ознаки прецедентних одиниць українського
лінгвокогнітивного простору; визначено функційно-прагматичні особливості актуалізації прецедентних феноменів різних типів в українській політичній комунікації; поглиблено лінгвістичні та лінгвополітологічні знання про український політичний дискурс, його структуру, жанрову парадигматику й основні тенденції розвитку. До наукового обігу введено нові парадигматичні системи й обґрунтовано новітні поняття, здатні розширити й поглибити подальші розробки прецедентного тезаурусу й політичного дискурсу.
