У дисертації визначено основні функції забезпечення позову: забезпечувальну, охоронну, мотиваційну, попереджувальну, відновлювально-компенсаторну, контрольну та функцію сприяння виконанню міжнародних зобовʼязань держави. Це сприяє розумінню комплексного характеру інституту та його значення в цивільному судочинстві, підкреслює його багатогранність і важливість у забезпеченні правосуддя. Акцентовано на тому, що забезпечення позову не лише захищає інтереси позивача, але й стимулює відповідача до належної поведінки, запобігає можливим зловживанням та порушенням прав.
Запропоновано класифікацію заходів забезпечення позову за різними критеріями, включаючи природу заходів (майнові та немайнові), процесуальний статус учасників, термін дії, механізм реалізації та характер правовідносин. Такий підхід дозволяє більш точно визначати умови та порядок їх застосування, забезпечувати баланс інтересів сторін і ефективність судового захисту. Це сприяє систематизації знань про заходи забезпечення позову та полегшує їх практичне застосування в судовій практиці.
Виявлено проблеми з розглядом заяв про забезпечення позову у встановлений строк через відсутність механізму призначення іншого судді в разі неможливості розгляду попередньо визначеним суддею, зокрема, через хворобу або відрядження. Пропонується внести зміни до статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України), передбачивши можливість оперативного призначення іншого судді у таких випадках. Такі зміни забезпечать своєчасний розгляд заяв і дотримання прав учасників процесу, підвищить ефективність судового захисту та запобігатиме затягуванню судового розгляду.
Розроблено пропозиції щодо вдосконалення вимог до змісту ухвали про забезпечення позову та обовʼязку суду негайно направляти ухвалу відповідним особам і органам для її оперативного виконання. Запропоновано встановити чіткі стандарти щодо реквізитів ухвали, зокрема, зазначення всіх необхідних даних для її виконання. Це сприятиме підвищенню ефективності судового захисту, забезпеченню швидкого реагування та реального виконання ухвал, що є ключовим для досягнення мети забезпечення позову.
Запропоновано надати право на подання заяви про скасування заходів забезпечення позову особам, щодо яких такі заходи застосовано, але які не є учасниками справи. Такий підхід забезпечить додаткові гарантії захисту їхніх прав і законних інтересів, відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної рівності, дозволить уникнути необґрунтованих обмежень прав осіб, які не залучені до справи, але чиї права та інтереси можуть бути порушені.
Пропонується розширити можливості застосування зустрічного забезпечення на користь не лише відповідача, але й інших осіб, чиї права можуть бути порушені заходами забезпечення позову. Також рекомендується уніфікувати термінологію в ЦПК України, замінивши термін «клопотання» на «заява» в контексті зустрічного забезпечення, та встановити однаковий розмір судового збору для осіб, які подають заяви про забезпечення позову та зустрічне забезпечення. Це сприятиме процесуальній рівності сторін, спростить процедури та підвищить ефективність захисту прав учасників процесу.
Внесено пропозиції щодо заміни одного виду забезпечення позову іншим шляхом перенесення відповідних положень до спеціальної статті в ЦПК України. Такий крок покращить зрозумілість та логічність норм для учасників процесу, підвищить якість процесуального закону та спростить процедури для практичного застосування. Це забезпечить більш прозоре та ефективне правове регулювання процесу заміни заходів забезпечення позову.
Рекомендовано впровадити спеціальні вимоги до ухвал про забезпечення позову, що забезпечить єдину та передбачувану правозастосовну практику. Такі зміни нададуть чіткі підстави для апеляційного та касаційного оскарження ухвал про забезпечення позову, сприятимуть дотриманню прав учасників процесу та підвищать довіру до судової системи. Уніфікація вимог до ухвал також сприятиме підвищенню якості судових рішень і зменшенню кількості процесуальних помилок.
