Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і прикладних проблем інституційно-правового забезпечення економічної безпеки в Україні.
Здійснено аналіз хронології розвитку теоретичного підґрунтя різноспрямованих та різноаспектних досліджень економічної безпеки вітчизняними та зарубіжними науковцями, що дозволило дійти висновку про певний дефіцит відповідних наукових розвідок з означеної проблематики. Вказано на потребу в обґрунтуванні теоретичних та методологічних положень, пов’язаних з розробкою стратегічних орієнтирів інституціонально-правового забезпечення економічної складової національної безпеки України шляхом застосування міждисциплінарного підходу, комплексного використання концепцій правових наук та знань у сфері публічного управління і адміністрування. Крім того, виклики економічного, соціального, політичного та правового характеру в досліджуваній сфері вказує на невирішеність та актуальність питань, які стосуються: з’ясування нормативно-правової основи забезпечення економічної безпеки в Україні, уточнення її сутності та змісту; окреслення механізму забезпечення економічної безпеки держави; уточнення правового статусу і повноважень органів державної влади в системі забезпечення економічної безпеки, визначення їх контрольно-наглядових та правоохоронних функцій, особливостей взаємодії тощо.
Звертається увага на те, що економічна безпека – це не лише стан функціонування держави, а й результат цілеспрямованої системної динамічної діяльності уповноважених органів, комплексу нормативно-правових, організаційно-інституційних, техніко-технологічних та інноваційно-інвестиційних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного захисту базових економічних прав і свобод громадян, суспільства та усіх форм власності держави та її господарського механізму від негативного впливу зовнішніх і внутрішніх загроз та викликів, дестабілізуючих чинників.
Наводяться аргументи, що в умовах складної соціально-політичної та військової ситуації в Україні, збільшення кількості загроз для економічної безпеки, нагальною та доцільною є розробка нової Стратегії економічної безпеки України на повоєнний період, яка б враховувала позицію міжнародних фінансових інституцій, Європейського Союзу та Ради Європи, та визначала такі підсистеми / напрямки забезпечення економічної безпеки, як фінансова, виробнича, зовнішньоекономічна, інвестиційно-інноваційна, макроекономічна, соціальна, демографічна, продовольча, енергетична та екологічна.
Встановлено, що система економічної безпеки залежно від об’єкта забезпечується на таких ієрархічних рівнях – макро (рівень національного рівня економіки, який пов’язаний зі сферою наддержавних мегарегіональних структур), мезо (рівень економіки адміністративно-територіальної одиниці), регіональний (рівень економічної безпеки регіону) та мікро (рівень економіки суб’єкта господарювання, окремої особи).
З’ясовано, що до структури економічної безпеки входять такі основні підсистеми як: нормативна (регулятивна) – правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб’єктами державної влади, які відображені у відповідних правових актах та інституційно-функціональна (адміністративно-управлінська), яку складає діяльність спеціалізованих державних органів, а також інших суб’єктів, залучених до цього процесу. Об’єкт економічної безпеки – відповідний стан економіки держави, національні економічні інтереси, які властиві її носіям та потребують збереження, розвитку, мінімізації негативних впливів.
Запропоновано розглядати механізм забезпечення економічної безпеки як складно-організовану функціональну складову системи державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, недержавних суб’єктів (інституційна складова), а також правових засобів і видів юридичної діяльності, які регулюють реалізацію державно-владного впливу в економічній сфері, забезпечують захист економічних відносин від існуючих ризиків та загроз на національному та глобальному рівнях.
Зазначається, що нормативно правове забезпечення економічної безпеки України – система всіх упорядкованих певним чином первинних та вторинних нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано унормовують правовідносини в економічній сфері, а також комплекс відповідних забезпечувальних заходів. Наявність недоліків правового регулювання призводить до низької ефективності реалізації державної безпекової політики, порушення економічних прав громадян та суб’єктів господарювання. Такий стан речей спонукав до вироблення пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства. Зокрема, обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про економічну безпеку України», положення якого регламентували б відносини в сфері економічної безпеки держави, визначали відповідний інституційний склад та механізм забезпечення безпеки на державному рівні, передбачали створення в системі органів виконавчої влади окремого органу моніторингу економічної безпеки держави.
