Дисертація присвячена експериментальному обґрунтуванню нових рішень наукового завдання, що стосуються впливу кріоекстракту плаценти (КЕП) на перебіг виразкової хвороби (ВХ) та уражень печінки за профілактичного, лікувально-профілактичного та лікувального режимів застосування. Дослідження проведено на 364 нелінійних лабораторних щурах обох статей в умовах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України та Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України. Мета роботи – встановити вплив КЕП на перебіг виразкування шлунка та токсичні ураження печінки. Об‘єкт дослідження – перебіг патологічних змін у слизовій оболонці шлунка (СОШ) та печінці щурів на тлі експериментального виразкування та ураження паренхіми печінки. Предмет дослідження – біологічні властивості КЕП та препаратів потрійної противиразкової терапії. Противиразкову активність (ПВА) КЕП досліджували на моделях ульцерогенезу у шлунку, індукованого спиртово-преднізолоновою сумішшю (СПС), стресом, серотоніном і оцтовою кислотою. Оцінка стану СОШ проводилась за допомогою макроскопічних, патоморфологічних і біохімічних методів. Результати досліджень показали, що профілактичне введення КЕП на моделі СПС-індукованого ульцергенезу знижувало виразковий індекс (ВІ) у 7,4 рази, що відповідало ПВА на рівні 86,5%. За лікувального режиму ПВА становила 22,2%. Лікувально-профілактичне застосування КЕП знижувало ВІ на 92,3%, порівняно з активністю езомепразолу (97,4%). На моделі серотонін-індукованого ульцерогенезу лікувально-профілактичне застосування КЕП знижувало ВІ у 13,7 разів (антиульцерогенна активність 92,6%). На моделі стрес-індукованої виразки шлунка КЕП знижував ВІ у 9,8 разів, що відповідало ПВА на рівні 89,7%. Профілактичне застосування КЕП призводило до зростання енергетичного заряду СОШ на 35,1% (р<0,001), збільшення антиоксидантно-прооксидантного індексу (АПІ) у 3,1 рази (р<0,001), підвищення рівня загального білка на 29,0% (р<0,01), зниження вмісту окисномодифікованих білків на 20,6% (р<0,01) і збільшення рівня фосфоліпідів у 2,3 рази (р<0,001) в гомогенатах СОШ. За лікувального режиму застосування на моделі оцтовокислотного ульцерогенезу ПВА КЕП становила 30,2%. Введення КЕП після стовбурової кріоденервації шлунка знижувало загальну кислотність на 24,2% (р<0,001) і вільну кислотність на 48,7% (р<0,001), а також співвідношення «вільна/зв’язана кислотність» знижувалось у 2 рази (р<0,001).
Гепатотропну дію КЕП досліджували на моделях тетрахлорметан (ТХМ)-індукованого, D-галактозамінового (ДГА) та парацетамолового уражень печінки у щурів. За результатами біохімічних досліджень встановлено, що КЕП має антихолестатичну та енергостабілізуючу дію при гострих ураженнях печінки. Застосування КЕП на тлі ТХМ-індукованого гепатиту призводило до зниження рівня реактантів з 2-тіобрарбітуровою кислотою на 35,6% (р<0,01), рівнів аланінамінотрансферази (АлАт) та аспартатамінотрансферази (АсАт) на 56,0% (р<0,001) та 48,6% (р<0,001) відповідно. Лікувально-профілактичне введення КЕП при ДГА-індукованому гепатиті знижувало рівень тіобарбітуратних реактантів на 43,8% (р<0,001), рівень АлАт у 2,4 рази (р<0,001) та АсАт на 45,3% (р<0,001), рівень загального білірубіну на 53,5% (р<0,001). КЕП при лікуванні парацетамолового гепатиту знижував активність АлАт та АсАт на 44,0% (р<0,001) та 29,6% (р<0,001) відповідно, а також знижував рівень прямого білірубіну на 52,5% (р<0,001) в сироватці крові. Гепатозахисна активність КЕП також була досліджена на моделях хронічного етанол-тетрахлорметан-індукованого (ЕТХМ) ураження печінки. Комбіноване застосування КЕП і препарату потрійної терапії (езомепразол, кларитроміцин, метронідазол) на тлі хронічного ЕТХМ ураження знижувало активність АлАт і АсАт на 30,0% (р<0,05) та 49,2% (р<0,05) відповідно, а також знижувало концентрацію загального білірубіну на 41,7% (р<0,01). Гендерні відмінності виявились при комбінованому застосуванні КЕП і препаратів потрійної терапії. У самців знижувався рівень білірубіну на 43,1% (р<0,001), тоді як у самиць – на 27,4%. У самиць після оваріектомії, яким вводили КЕП, активність γ-глутамілтрансептидази була нижчою на 45,8% (р<0,01). Наукова новизна одержаних результатів полягає в першому дослідженні механізмів ПВА КЕП за різних режимів на моделях ульцерогенезу. Вперше вивчено ефекти комбінованого застосування КЕП та препаратів потрійної терапії на хронічне ЕТХМ ураження печінки, а також роль статевих чинників у механізмах гастро- і гепатопротекторної активності КЕП. Практичне значення результатів полягає в можливості застосування отриманих даних для розвитку нових противиразкових та гепатозахисних засобів, зокрема у гастроентерології та гепатології.
