У роботі представлено дослідження поховального обряду та ритуальних практик у курганах скіфського часу на території Північного Приазов’я. Аналіз включає 175 пам’яток та 243 поховання, до яких входять кургани споруджені скіфами, та насипи доби бронзи з впускними похованнями скіфського часу. Також, окремо розглядаються непоховальні курганні споруди. Основна увага приділена створенню каталогу пам’яток, систематизації та кількісному аналізу архітектурних параметрів та інвентарю. Робота має на меті висвітлити послідовні етапи створення індивідуального простору поховання, пов’язаного з тілесністю та ідентичністю небіжчика, а також громадського простору тризни та вшанування пам’яті предків.
За географічним розташуванням та хронологією пам’яток, Приазов’я умовно поділяється на чотири регіони. Скіфські кургани у басейні р. Кальміус (18 пам’яток) починають будуватися в V ст. до н.е. і у цей час характеризуються переважанням поховань у ямах, виразним воїнським інвентарем та широким використанням кам’яних конструкцій в архітектурі курганних насипів. Пізніше, у IV ст., за винятком курганів Двогорба та Передерієва Могили, більшість поховань є впускними в кургани доби бронзи та демонструють синкретичні ознаки, ймовірно, пов’язані з впливом східних кочовиків.
Найчисельніші групи курганів знаходяться на правому березі р. Молочна (98 пам’яток). Вони концентруються передусім в її нижній течії, поблизу Молочного лиману. Хронологія місцевих поховань є більш строкатою: хоча більшість пам’яток датується широко IV ст. до н.е., окремі поховання належатьдо V ст. до н.е. та VI ст. до н.е. Характерною ознакою ранніх скіфських пам’яток у регіоні є впускні поховання в кургани доби бронзи.
Скіфські кургани у Північному Присивашші (54 пам’ятки) розташовані, як правило, поблизу тимчасових водоймищ-подів та уздовж морського узбережжя. Хоча поховання тут, в цілому, є подібними до інших скіфських пам’яток Північно-Західного Приазов’я, вони усе ж демонструють окремі відмінності: передусім в переважанні перпендикулярної орієнтації вісей катакомб та західному/північно-західному напрямку положення небіжчиків. Хронологічно вони також у більшості випадків не виходять за межі IV ст. до н.е.
Окрема увага приділена дослідженню поводження із тілесністю небіжчиків з огляду на антропологічні, гендерні та соціальні аспекти їх ідентичності. Аналіз вибірки поховань із антропологічними визначеннями показав, що більшість похованих були віком від 20 до 45 років, тоді як дитячі поховання у курганах є досить рідкісними. Співвідношення між чоловіками та жінками є досить рівномірним з деяким переважанням перших. Проте, помітна суттєво більша кількість поховань з “чоловічим” воїнським інвентарем, що свідчить про важливість посмертного утвердження воїнської ідентичності незалежно від статі. Похованням із “чоловічими” та “жіночими” типами інвентарю характерні також окремі відмінності у розташуванні артефактів та положенні тіла.
Кластерний аналіз поховань за складом супровідного інвентарю показав наявність принаймні трьох основних груп, що відрізняються за соціальними та гендерними ознаками. До кластеру 1 належить більшість периферійних та/або безінвентарних поховань. Кластер 2 складається з двох великих підкластерів розділених за гендерними ознаками. До групи 2.1 належать статусні жіночі поховання, які у свою чергу поділяються на окремі супровідні поховання у заможних курганах та непограбовані поховання амазонок. Група 2.2 складається з непограбованих або заможних воїнських поховань, серед яких також окремо виділяється невелика група найбільш статусних “вождівських” комплексів.
Також, у цьому дослідженні розглядається питання постпоховальних дій, зокрема, пограбування та пошкодження поховань. Стверджується, що це явище не можна пояснювати винятково грабіжницькими намірами. Про це свідчить, зокрема, кореляція між розташуванням поховання та рівнем уцілілості. Подібні явища можуть інтерпретуватись як результат міжплемінних конфліктів, а також легітимізації права наслідування через отримання статусних регалій. Проте, не можна виключати наявність соціально регламентованих постпоховальних дій, які могли бути частиною ритуалу.
Аналіз курганного насипу та периферії зосереджений передусім на обряді тризни та поминок. Він показав, яким чином жалобний бенкет та жертвопринесення тварин пов’язані зі створенням лімінального простору та фінальним етапом поховання небіжчика. Загалом, дослідження розглянуло меморіальну роль кургану та місце поховального обряду як у збереженні, так і трансформації культурних норм скіфів Приазов’я.
Ключові слова: кургани, поховальний обряд, скіфи, скіфський час, Приазов’я, жертвопринесення, танатологія, антропологія, археологія, кочовики, тризна, кластерний аналіз, статистика.
