Іванов М.С. Населення другої половини 4 тис. ВС в межиріччі Південного Бугу і Дніпра: серезліївська культура. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Представлена до захисту дисертація присвячена історії населення межиріччя Південного Бугу та Дніпра яке проживало у другій половині 4 тис. ВС та обґрунтовує виділення серезліївської культури. Джерельну базу дослідження складають понад 211 могил доби енеоліту з яких 47 супроводжувались керамічним інвентарем, 19 – металевими прикрасами, 12 – статуетками серезліївського типу, 2 – металевими ножами. Окрім цього, до дослідження залучено 17 випадкових знахідок сокир-тесел, 21 випадкову знахідку сокир самарського типу, 4 ножі та кинджали усатівського типу та 5 мечів усатівського типу зі скарбу Іваньки. Структурно дисертація складається зі вступу, восьми розділів, завершується висновками та проілюстрована 49 ілюстраціями. Загальний обсяг дисертації складає 300 тис. знаків з пробілами, або ж 7.5 друкованих аркушів.
Перший розділ дисертації присвячено історії археологічного дослідження пам’яток пізнього енеоліту та доби ранньої бронзи в Україні в межах якої автор виділяє три періоди: імперський, радянський та відновленої української незалежності.
В другому розділі автор характеризує загальну культурну ситуацію в східній Європі напередодні бронзової доби та описує софіївську культуру, пізньотрипільські пам’ятки косенівського локального варіанту, культуру Чернавода І, усатівську культуру та пам’ятки типу Гордінешти.
Третій розділ дисертації присвячено характеристиці поховального обряду населення другої половини 4 тис. ВС в буго-дніпровському межиріччі. Слідуючи за Ю. Рассамакіним автор виділяє 3 групи пізньоенеолітичних поховань: із випростаними та покладеними на спину кістяками, із покладеними на спину кістяками, чиї ноги були зігнуті в колінах та із покладеними на бік кістяками та зігнутими в колінах ногами.
В четвертому розділі дисертації автор характеризує керамічний комплекс пізньоенеолітичних поховань буго-дніпровського межиріччя та поділяє давній посуд на дві великі групи: кераміку рогачицького типу та кераміку трипільського походження. Кераміка першої групи зафіксована у 18 похованнях, що складає 38% від усіх поховань, що супроводжувались керамікою. Кераміка другої групи зафіксована у 20 похованнях, що складає 42% від загальної кількості поховань з посудом. Окремо автор розглядає біконічний та кулястий посуд, який, з однієї сторони, має виразно трипільське походження а з іншої – виготовлений за рогачицькою керамічної технологією.
В п’ятому розділі дисертації автор описує т. зв. «серезліївські статуетки» та іншу антропоморфну пластику знайдену в курганних похованнях другої половини 4 тис. ВС та обговорює питання її походження. На думку автора, серезліївські статуетки є виробами трипільського походження та тісно пов’язані із трипільським духовним світом, а їхня поява в українському степу є свідченням суттєвим культурних впливі трипільців на тамтешнє населення.
Шостий розділ присвячено історії поширення шнурової техніки декорування посуду на правобережній Україні. Згідно зібраних автором свідчень, найдавніший «класичний» шнуровий декор зафіксовано на поодиноких зразках трипільської кераміки етапу ВІІ. На етапі СІІ в середовищі трипільської культури шнуровий декор стає більш різноманітним та набуває статусу головної декоративної техніки. Значні колекції кераміки, прикрашеної відтисками шнура, можна зустріти серед матеріалів пам’яток ледь не кожного з пізньотрипільських локальних варіантів: лукашівського та софіївського, буго-дніпровського, городсько-волинського, касперівського, гордінештського та усатівського. Щодо степових пам’яток енеоліту та доби ранньої бронзи, то на їхніх матеріалах найдавніший шнуровий декор у вигляді т. зв. «гусіні» вперше зафіксовано за часів другого періоду середньостогівської культури. За часів Дереївської культури спільна частка шнурового декору – «класичного» та «гусеничного», збільшується та складає до 5%.
В сьомому розділі вперше в історії науки автор характеризує металургію серезліївської культури металокомплекс якої представлений мідними прикрасами, пласкими сокирами, обушковими сокирами самарського типу, ножами, кинджалами та мечами типу Софіївка-Усатово.
Восьмий розділ дисертації присвячено спробам реконструкції демографічної ситуації в степовій Україні за часів енеоліту – ранньої бронзової доби. За результатами декількох підрахунків автор дійшов висновку, що найбільш реалістичною оцінкою чисельності населення Криворіжжя за часів енеоліту та ямної культури є 451–557 та 2237–3728 осіб відповідно.
У висновках автор обґрунтовує виділення серезліївської культури та вказує на її зв’язок із ямною культурою.
Ключові слова: курган, поселення, Північне Причорномор'я, степ, трипільська культура, усатівська культура, енеоліт, торгівля, металургія, металообробка, кераміка, історія археології, просторова археологія, розкопки.
