У дисертаційному дослідженні вперше проведено комплексне дослідження правового механізму забезпечення конституційного права на житло, що дозволило визначити методологічні засади функціонування та застосування правового механізму забезпечення конституційного права на житло як природного, суб’єктивного, невідчужуваного права людини.
Досліджено генезис права на житло та механізму його забезпечення та з’ясовано, що конституційне право на житло постало із суміжних права на власність, на недоторканність житла, та його захист. Історична ретроспектива продемонструвала, що сучасне розуміння поняття конституційного права на житло сформувались під впливом, здебільшого, європейської правової парадигми. У періодизації генезису права на житло та механізму його забезпечення запропоновано умовно розділити новітній (з моменту здобуття Україною незалежності й до сьогодні) історичний період розвитку правового механізму забезпечення конституційного права на житло на «доконституційний» (1991 – 1996 рр.) та «конституційний» (1996 р. – по теперішній час). Запропоновано класифікувати нормативно-правові акти у сфері забезпечення конституційного права на житло, напрацьовані упродовж «конституційного» періоду, за критерієм їх спрямованості в чотири групи: ситуаційні; організаційні; економічно-фінансового спрямування; програмні.
Проаналізовано конституційне право на житло та механізм його забезпечення як об’єкт наукового дослідження. Встановлено, що вітчизняні методологічні засади дослідження правового механізму забезпечення конституційного права на житло характеризуються низкою характерних особливостей, котрі й означують сучасний науковий дискурс щодо правового механізму забезпечення конституційного права на житло.
Розкрито понятійно-категоріальні основи правового механізму забезпечення конституційного права на житло. Сформовано авторське визначення поняття «правовий механізм забезпечення конституційного права на житло». Встановлено, що правовий механізм забезпечення конституційного права на житло покликаний виконувати три основні завдання: реалізувати конституційне право на житло, охороняти його та захищати.
Класифіковано функції правового механізму забезпечення конституційного права на житло у дві групи за критерієм характеру їх спрямованості – основні (імплементаційна, охоронна й захисна) й додаткові (ціннісна, рефлексійна, трансформаційна, гарантійна, превентивна).
Проаналізовано зміст та систему правового механізму забезпечення конституційного права на житло й виділено три його складові: нормативно-правові акти; суб’єкт правового механізму забезпечення конституційного права на житло (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, відповідні підприємства, установи та організації,); об’єкт праворегулюючої діяльності (житловий фонд).
