Дисертація є однією з перших у вітчизняній кримінальній процесуальній науці спеціальних комплексних досліджень теоретичних та прикладних проблем здійснення кримінального процесуального доказування в судовому провадженні у першій інстанції.
У роботі досліджено наукові позиції щодо сутності доказування у кримінальному провадженні і констатовано, що доказування є діяльністю, що органічно поєднує два аспекти – пізнавально-практичну діяльність зі збирання, перевірки та оцінки доказів та логічно-розумову діяльність із формулювання та обґрунтування певної тези, висновку, твердження. Кримінальне процесуальне доказування є поєднанням доказування-пізнання і доказування-обґрунтування.
Визначено, що кримінальне процесуальне доказування в судовому провадженні у першій інстанції – це регламентована кримінальним процесуальним законом пізнавально-практична та логічно-розумова діяльність учасників судового провадження та суду, що полягає у формуванні, дослідженні та оцінці доказів, а також їх подальшому використанні з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, відстоювання правових позицій учасників судового провадження та прийняття законних, обґрунтованих та вмотивованих судових рішень.
Обґрунтовано, що доказування у провадженні в суді першої інстанції не слід розглядати як продовження доказування, яке відбувалося на стадії досудового розслідування; воно є самостійним феноменом, якому притаманна специфічна структура, яка відмінна від моделі, запропонованої законодавцем у ч. 2 ст. 91 КПК України. Структура кримінального процесуального доказування в судовому провадженні у першій інстанції включає чотири взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементи – формування, дослідження, оцінка та використання доказів.
У дисертації досліджено процес становлення та розвитку інституту кримінального процесуального доказування в судовому провадженні у першій інстанції на території України в різні періоди та у складі інших держав. Розвиток цього інституту зумовлювався превалюючою формою кримінального судочинства.
Визначено, що суб’єктами доказування в судовому провадженні у першій інстанції є державні органи і особи, які мають в судовому провадженні певний матеріальний або процесуальний інтерес та здійснюють пізнавально-практичні і логічно-розумові дії щодо формування, дослідження та оцінки доказів, а також їх подальшого використання з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, відстоювання правових позицій учасників судового провадження та прийняття законних, обґрунтованих та вмотивованих судових рішень.
