Саєнко О. В. Фізична терапія хворих з дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба у постіммобілізаційному періоді після перелому нижньої щелепи.

Об’єкт дослідження - процес фізичної терапії хворих з дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба у постіммобілізаційному періоді після перелому нижньої щелепи. Мета дослідження - теоретично обґрунтувати, розробити та перевірити ефективність комплексної програми фізичної терапії для хворих з дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба у постіммобілізаційному періоді після перелому нижньої щелепи, спрямованої на покращення функціональних можливостей пацієнтів шляхом корекції ознак порушень щелепно-лицьової ділянки, дисфункції скронево-нижньощелепного суглоба, нормалізації м’язових функцій за результатами електроміографії, покращення психоемоційного стану та якості життя. Методики дослідження. Аналіз та узагальнення спеціальної та науково-методичної літератури. Для характеристики змін, пов’язаних із дисфункцією щелепно-лицьової ділянки, визначали скарги пацієнтів, проводили їх огляд, пальпацію, визначали амплітуду рухів нижньої щелепи, величину гнучкості шийного відділу хребта за відстанню підборіддя-грудина, проводили мануальне м’язове тестування жувальних м’язів; дисфункцію скронево-нижньощелепного суглоба характеризували за «Гамбурзьким тестом» та пов’язані з цим обмеження за Jaw Functional Limitation Scale; функціональний біоелектричний стан м’язів оцінювали за електроміографічними показниками; психоемоційний стан характеризували за Госпітальною шкалою тривоги та депресії, стан кінезіофобії – за шкалою кінезіофобії Тампа для скронево-нижньощелепних розладів, оцінювали вплив на здоров’я порожнини рота за опитувальником Oral Health Impact Profile, якість життя описували за SF-36. Для аналізу отриманих результатів застосовували методи математичної статистики. Теоретичне та практичне значення. полягає у створенні науково обґрунтованої комплексної програми фізичної терапії для хворих з дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба у постіммобілізаційному періоді після перелому нижньої щелепи, що сприяло зменшенню вираженості дисфункції щелепно-лицьової ділянки, скронево-нижньощелепного суглоба, електроміографічних змін, покращенню психоемоційного стану, зменшенню кінезіофобії, покращенню якості життя; а також у визначенні критеріїв вибору, послідовності, дозування та параметрів застосування засобів фізичної терапії. Наукова новизна отриманих результатів полягає в обґрунтуванні науково-теоретичних засад для створення комплексної програми фізичної терапії для хворих з дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба у постіммобілізаційному періоді після перелому нижньої щелепи.