Мистецтво сопрано як виконавський феномен на сучасному етапі потребує певного переосмислення. Виявилося, що його історія та статус у сучасному виконавстві не такі вже й очевидні, навіть для фахівців. Семантика тембру, затребуваність композиторами в новітній час та їх вплив на мовностильову естетику сопрано як уособлення жіночих образів й досі не висвітлені в повній мірі, з урахованням багатства національно-стильових контекстів. На ґрунті вивчення музикознавчих праць китайських (Інь Пінь, У Цзин, Чжан Ке, Цуй Баоя), українських (О. Стахевич, В.Гіголаєвої, О. Маркової, О. Шуляр) та європейських вчених (W.E. Brown, S. Cotton, L. Manén, E. Giudici, F.Thomas, P. Tosi) відбувається пошук балансу між європейським досвідом вокального мистецтва як вершинним досягненням та збереженням національних традицій (зокрема, китайського та українського). Проблемне коло дисертації окреслено на ґрунті: 1) історико-культурного порівняння китайської («рідної») та європейської («чужої») традицій; 2) української камерно-вокальної музики, в якій співачка репрезентує ліричний спосіб авторської рефлексії, уособлює архетип жінки.
Першочерговим чинником порозуміння між всіма суб’єктами камерно-вокальної комунікації слугує символ – специфічна мова міфопоетичної свідомості людини. В музиці символ розгортається як результат авторської семіосфери, маркер стилю мислення (через звукові структури та їх версіфікацію). Поєднуєчи Logos (вербальну мову) та Sonos (інтонаційну сферу), символ «згортає» суб’єктивний образ людини та об’єктивне «суголосся світу» в унікальний звуко-космос буття. Отже, актуальність теми засвідчили: брак праць з проблем тембрової персоніфікації сопрано та музичної символіки вокальної музики XX ст., які ще не були предметом ґрунтовної розробки у музикознавстві; установка на поглиблення жанрово-стильової парадигми концертно-камерного репертуару вокалістів, що становить наскрізну тенденцію вищої освіти; потреба осмислення китайськими виконавцями когнітивних механізмів європейської вокальної музики ХХ ст. при її відтворенні в концертній практиці та науковому дискурсі.
Об’єкт дослідження – вокальне мистецтво в єдності композиторської та виконавської практики. Феномен мистецтва сопрано складає предмет дослідження, що розглядається в контексті національних та мовно-стильових пріоритетів його розвитку. Мета дослідження – виявити специфіку мистецтва сопрано через порівняння мовно-стильових та національних пріоритетів розвитку цього виконавського феномена в культурі минулого та сьогодення.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у музикознавстві вперше: висвітлено статус (місію) мистецтва сопрано як виконавського феномена, який через тембро-образ персоніфікує жіночу іпостась світу та узагальнює вокальні візії жіночих образів в наскрізний архетип світової культури; з’ясовано специфіку мистецтва сопрано через порівняння мовно-стильових та національних пріоритетів розвитку цього феномена в культурі минулого та сьогодення; запропоновано аналіз національних вокальних традицій Європи та Китаю крізь призму мистецтва сопрано, що виявив певний історико-культурний паралелізм їх розвитку; здійснене порівняння мистецтва сопрано в контексті національних традицій Європи та Китаю окреслило історико-культурний ландшафт їх розвитку та з’ясувало ментальні мовностильові механізми в процесі засвоєння співаками «чужої» культури; акцентовано значення теорії музичного символу та китайської символології, яка безпосередньо впливає на композиторське мислення та авторську семіосферу вокальних творів і слугує когнітивним інструментом вокаліста при вивченні іншонаціонального твору; обґрунтовано шлях до розуміння та інтерпретації іншомовних вокальних творів через дешифрування музично-поетичної символіки (мовностильові комплекси), що увиразнює когнітивну складову виконавської творчості; виявлено семантику тембрової персоніфікації сопрано в контексті мовностильової репрезентації української та китайської картин світу; розкрито роль тембрової персоніфікації сопрано як усталеної системи, що еволюціоную разом з композиторським мисленням та жанрово-стильовими умовами музичного мистецтва; виявлено специфіку втілення вокальної лірики в творах символістського спрямування через гендерну дихотомію «чоловіче/жіноче» (на матеріалі солоспівів Б. Лятошинського та раннього вокального циклу Леся Дичко).
Отримали подальший розвиток: тлумачення музично-поетичної символіки у вокальних творах українських та китайських композиторів; концепт «культурно-стильовий ландшафт» (О. Коноров) для екстраполяції на специфіку мистецтва сопрано.
Уточнено: національні особливості вокального мистецтва європейської та китайської національної традиції (як кардинальні відмінності, так і «точки перетину»); алгоритм аналізу вокально-професійних засад мистецтва сопрано та його критерії.
