У ХХ столітті китайська музична культура зазнала суттєвих змін, які стали результатом складної взаємодії національних традицій із європейськими музичними формами. Інтенсивні процеси модернізації охопили всі аспекти музичного мистецтва, що призвело до появи нових жанрів і стилістичних напрямів, таких як гецзюй (нова опера), симфонічна музика, сольні інструментальні твори та камерна творчість. Важливим явищем цього періоду стало становлення фортепіанного ансамблю, який, хоча й сформувався пізніше за інші жанри, демонструє унікальну динаміку інтеграції традиційного та сучасного.
Таким чином, дослідження фортепіанного ансамблю не лише розкриває його значення в китайській музичній культурі, але й окреслює його роль у формуванні сучасного музичного середовища, забезпечуючи важливий внесок у світову культурну спадщину.
У дослідженні висвітлено еволюцію фортепіанного ансамблю в Китаї як національно самобутнього жанру, що сформувався під впливом багатопланової взаємодії китайської та інтернаціональної музичних культур.
Виокремлено три ключові етапи розвитку: ознайомлювальний, що характеризувався першими спробами створення творів для фортепіанного ансамблю; виконавський, пов’язаний із поширенням цього жанру через конкурси та концерти; і композиторський, на якому жанр набув самобутніх національних рис. Таким чином, китайський фортепіанний ансамбль еволюціонував від ознайомлення з жанром до формування репертуару, що поєднує традиційні мотиви та сучасні техніки.
Сучасна китайська фортепіанна ансамблева музика базується на кількох основних аспектах: програмність, що акцентує місцевий колорит; стилізація під національні інструменти; використання народної музики та танців як тематичної основи; відображення китайської композиційної логіки через пластичність і багатозначність форми.Аналіз творів Ма Сицуна і Цзян Веньє є критично важливим для глибшого розуміння витоків і передумов сучасних трансформацій у жанрі фортепіанного ансамблю. Вивчення їхньої спадщини дозволяє виявити стилістичні закономірності та інновації, які заклали фундамент для подальшого розвитку китайської камерної музики, зокрема її інструментальних форм.
Аналіз китайської фортепіанної ансамблевої музики демонструє тісний зв’язок композицій із національною тематикою, що відображає специфіку культурного контексту. Цей зв’язок реалізується як у музичному матеріалі, так і в образно-змістовній структурі творів. Наприклад, використання фольклорних тем, таких як стародавня мелодія зурни в «Сотні птахів поклоняються феніксу» Вей Юшаня та Лань Ченбао або народна дитяча пісня в «Радощах дитинства» Гао Вейцзе, свідчить про орієнтацію на національні джерела. Інший аспект тематизму стосується адаптації матеріалів академічної музики, як у фортепіанній версії концерту «Лян Шаньбо і Чжу Інтай» Хе Чжаньхао і Чень Гана. Оригінальні композиції такі як «Весна минула» Цзя Чжанвея чи «Туга за батьківщиною» Гао Вейцзе, попри авторську тематику, залишаються міцно інтегрованими у національну традицію. Навіть твори, які спираються на новаторські техніки, як «Ранковий сніг» Ло Лінька, зберігають національний характер через пантеїстичний світогляд і витончену естетику. Тематичний матеріал і програмність часто доповнюються асоціаціями з традиційною поезією, живописом чи каліграфією, що структурують музичний наратив і підсилюють враження від національної ідентичності. Поєднання традиційних китайських мотивів із західними композиційними техніками, такими як поліритмія чи експериментальна форма, збагачує жанр, водночас розширюючи його художній діапазон. Таким чином, національне начало у творах китайського фортепіанного ансамблю проявляється через стилістичну і тематичну різноманітність, підкреслюючи зв’язок із культурними традиціями і загальними естетичними 7 принципами китайського мистецтва. Це підкреслює новаторський характер сучасної китайської музики як форми діалогу між культурною спадщиною та глобальними художніми тенденціями.