Національна культурна традиція у китайській фортепіанній музиці другої половини ХХ століття є потенційно цікавим простором для поглибленого дослідження, яке на сьогоднішній день набуває мистецько-культурного та історичного значення у контексті сучасних наукових досліджень у галузі музикознавства та культурології. Основна актуальність даної теми полягає в її спроможності розкрити глибокі та складні взаємозв'язки між музичним мистецтвом, культурними феноменами та соціальним контекстом, що спрямовано на опанування впливу культурних факторів на процес творчості та формування національної музичної ідентичності в різних країнах. Китай обрано як країну, яка має достатньо стійкий вектор збереження національної ідентичності при критичному підході до зовнішніх впливів, їх адаптації та асиміляції.
Тому, дослідження такої теми дозволить виявити та проаналізувати ключові аспекти у формуванні музичної культури Китаю у другій половині ХХ століття, що стане важливим кроком у збереженні та розвитку мистецької спадщини. Вивчення національної культурної традиції у фортепіанній музиці Китаю також відповідає загальній тенденції у галузі музикознавства, яка полягає в пошуку нових методологічних підходів та інтердисциплінарних зв'язків. Застосування широкого спектру наукових методів, таких як історичний, культурологічний, структурно-герменевтичний, системний, функціональний, компаративний та музикознавчий, дозволяє глибше розкрити сутність процесу взаємодії між культурними та музичними явищами у контексті китайської фортепіанної музики.
Отже, дослідження китайської фортепіанної музики другої половини ХХ століття в контексті національної культурної традиції є суттєвим внеском у розвиток музикознавства та культурології, що відображає глибоке розуміння мистецтва як ключового компонента культурного діалогу та ідентичності. У дисертації акцентовано на визначенні ключових аспектів та механізмів творчого еволюціонування китайської фортепіанної музики у контексті історичного розвитку, що належить до складних завдань наукового дослідження та вимагає системного та глибокого аналізу.
Шляхом аналізу творчості видатних композиторів, таких як Тан Дун, Чжоу Лун та Цюй Сяосун, проаналізовано використання традиційних китайських елементів у сучасному мистецтві відповідно до трансформацій національних традицій та філософських поглядів. Йдеться про використання таких складових як ритуальність та обрядовість (Тан Дун), релігійно-філософських поглядів (Чжоу Лун), буддійській концепції та філософії Лао Цзи (Цюй Сяосун). Проведено аналіз творчості китайських композиторів, які інтегрують елементи західної масової музики у свої твори, що відображає глибокі та суттєві трансформації в музичній сфері, породжені процесами глобалізації культури. Прикладом такої інтеграції є твір «Ритм» композитора Інаня Вана. З таких позицій також розглянуто творчість Сяонаня Сюя, який у своїх творах демонструє органічне поєднання власних музичних традицій, що мають глибинне регіональне підґрунтя, з елементами західної музики, як ілюстрацію взаємодії культурних впливів. Елементи авангарду розглянуто на прикладі композиції «Ліана» Тяньцзі Вана, інтеграцію та асиміляцію сонористичних технік також підтверджує аналіз першої частини «Токкати» Іфея Чжао. Визначено риси китайської музичної естетики з позицій розвитку фортепіанної культури й виявлено, концепція Жонг хе (中和) – «центральна гармонія», Інь роу (陰柔), або «жіноча м'якість», а також проаналізовано традиційні лади китайської музики у системі їх естетичного навантаження відповідно до специфіки формування національної традиції, у тому числі три типи гептатонічних ладів, які розвинулись з пентатонічної шкали Я Юе (використовується для ритуальної музики та музичної освіти, такі жанри, як Кунь Цю, Пі Хуан та Пекінська опера (京剧),), Цін Юе (походить із народної традиції та набув популярність на північному заході Китаю), Янь Юе (має корені в традиційній індійській чи арабській музиці та має сильний вплив на народні пісні Сіньцзян та використовується у святковій музиці та всіма соціальними класами).
У фортепіанній музичній культурі Китаю виділено два основні аспекти традиційності. Перший аспект виникає з інструментальної музики, в той час як другий формується на основі пісенної культури Китаю. Дослідження показує, що основу для фортепіанної музики склали традиційні китайські народні пісні. Ці пісні поділяються на чотири основні жанри: сяодяо, шанге, хаоцзи та янге.
Проаналізована традиційна культура Китаю відображена у сучасній фортепіанній музиці через різноманітні жанри, художні прийоми та структури, що залишаються стійкою константою, здатною до адаптації та розвитку, а також взаємодії з сучасністю на рівні діалогу між культурами Сходу та Заходу.
