Дисертація присвячена вирішенню актуального завдання сучасної
офтальмології – оптимізації лікування травм допоміжного апарату ока на
підставі вивчення особливостей перебігу ранового процесу і механізмів
загоєння шляхом дослідження їх зв'язку з ензиматичною системою
травматичних ран, а також розробці нового методу лікування травматичних
пошкоджень.
Травми ока та його допоміжного апарату займають лідируючі позиції в
системі загального травматизму. Травматичні пошкодження органу зору з їх
наслідками залишаються головними причинами сліпоти і інвалідності. В
сучасній літературі дуже велика кількість досліджень різних авторів щодо
травм очного яблука. Спостерігається значно менша кількість робіт, які
стосуються травм допоміжного апарату ока (ДАО) та орбіти, проте
пошкодження ДАО та орбіти являється соціально значимою проблемою,
оскільки такі травми знижують якість життя пацієнтів за рахунок
функціонально-косметичних дефектів обличчя.
За даними літератури за останні 60 років 13% усіх бойових травм
стосуються пошкодження ока та його допоміжного апарату, які є четвертою
причиною серед усіх пошкоджень, отриманих під час військових дій. В звязку з
війною в Україні значно збільшилась кількість пацієнтів з травмами ДАО, які
ускладнюються гнійно-запальними процесами та рубцевими деформаціями.
Гнійно-запальні ускладнення – одна із головних проблем при травмах
допоміжного апарату ока, яка на сьогоднішній час залишається актуальною для
клінічної офтальмохірургії. Актуальність даної проблеми пояснюється частим
3
тяжким перебігом перед- і післяопераційного періоду у хворих з
травматичними пошкодженнями допоміжного апарату ока, яке
супроводжується тривалою місцевою інфекцією, порушенням загальних і
місцевих механізмів регулювання, генералізацією процесу і, як наслідок,
затримкою загоєння рани. Це в кінцевому результаті призводить до
незадовільних функціонально-косметичних результатів лікування.
Загоєння травматичних ран ДАО - це складний механізм з множинними
процесами, які гармонійно поєднуються для структурного та функціонального
відновлення травмованої тканини. Рани, які супроводжуються тривалим
запаленням та повільним загоєнням, є тяжким клінічним ускладненням,
оскільки такі рани завершуються дефектною реепітелізацією і небажаним
формуванням післяопераційного рубця.
Процес загоєння ран відбувається через взаємодію медіаторів, які
синтезуються нейтрофілами, моноцитами, лімфоцитами, тромбоцитами,
фібробластами, гістіоцитами, епітеліальними клітинами, ендотелієм судин та
компонентами екстрацелюлярного матриксу (ЕЦМ). Міжклітинна та клітинноматриксна взаємодія в рані формують складний каскад процесів, які тісно
пов'язані між собою та включають коагуляцію, запальну реакцію, синтез і
накопичення компонентів ЕЦМ, неоваскуляризацію, контракцію,
ремоделювання ЕЦМ та реепітелізацію. У літературі наявний достатній обсяг
інформації про ключову роль ензимів матриксних металопротеїназ (ММП), до
якої належать цинккзалежні у процесах міграції та проліферації клітин ранової
поверхні ендопептидази. Однак аналіз сучасної наукової літератури показав, що
металопротеїнази при рановому процесі допоміжного апарату ока в
офтальмології висвітлено фрагментарно, оскільки основна увага при
дослідженні травматичних пошкоджень органу зору приділяється
безпосередньо очному яблуку. Тому це спонукало нас до дослідження даної
теми.
Останнім часом проводиться активне дослідження та вплив на процеси
загоєння ран і біологічні плівки. Однак, досі не визначена роль біоплівок в
4
рановому процесі травматичних ушкоджень допоміжного апарату ока та не
розроблені методи моніторингу за станом цих структур.
Таким чином, оптимізація медичної допомоги пацієнтам з травматичними
пошкодженнями допоміжного апарату ока є важливим і актуальним завданням
сучасної офтальмології.
Мета дослідження: оптимізація лікування травм допоміжного апарату ока
на підставі вивчення особливостей перебігу ранового процесу і механізмів
загоєння шляхом дослідження їх зв'язку з ензиматичною системою
травматичних ран, а також розробка нового методу лікування травматичних
пошкоджень.