Дисертацію присвячено комплексному дослідженню основних етапів формування правосуб’єктності юридичної особи на підставі аналізу та синтезу відповідних галузевих підходів та концепцій, що стосуються проблем формування правосуб’єктності юридичних осіб – суб’єктів господарського та інших галузей права.
Визначено, що правосуб’єктність юридичної особи – це система таких індивідуальних ознак, які дозволяють виділити та індивідуалізувати конкретну юридичну особу з-поміж інших юридичних осіб та закріплює правовий зв’язок такої юридичної особи із зовнішнім світом, залежно від його місця в цьому світі.
Обґрунтовано, що правоздатність юридичної особи – це реальна можливість конкретно ідентифікованого та відокремленого від іншої правової реальності суб’єкта права бути центром правової дійсності, автором, носієм та реалізатором прав, інтересів та обов’язків. Переважна більшість юридичних осіб наділені загальною або універсальною правоздатністю, тобто такі юридичні особи можуть займатись будь-якою діяльністю, яка не заборонена законом; спеціальна правоздатність юридичної особи означає можливість здійснювати лише окремо визначену діяльність. Такі обмеження встановлюються лише для окремих видів юридичних осіб, які створюються для виключної діяльності.
Доведено, що дієздатність юридичної особи є широким системоутворюючим поняттям, що включає такі здатності: правонабувальна (конкретна можливість суб’єкта права набувати права чи обов’язки); правореалізуюча (втілення правових норм у процесі діяльності) та правовиконавча (можливість суб’єкта права своїми діями реалізовувати раніше набуті права та виконувати покладені на нього обов’язки); праворозпорядча (можливість суб’єкта права самостійно на свій розсуд розпоряджатись своїми правами, реалізовувати їх чи відмовитись від реалізації (як пасивна форма реалізації права), уповноважити третю особу на їх реалізацію або припинити їх тощо); деліктоздатність (здатність особи відповідати за вчинені нею чи її законними представниками делікти).
Розроблено класифікацію видів правосуб’єктності юридичної особи, які визначають її здатність брати участь у різних правовідносинах. Виокремлено цивільну правосуб’єктність – здатність мати цивільні права та обов’язки, тобто здатність володіти майном, укладати договори, нести відповідальність за своїми зобов’язаннями, а також можливість своїми діями набувати цивільних прав та створювати цивільні обов’язки, що реалізується через її органи; господарську правосуб’єктність – визначена законодавством можливість бути учасником господарських правовідносин, набувати та реалізовувати через свої органи чи учасників права, інтереси та обов’язки, включаючи участь у торгах, підписання контрактів, здійснення господарських операцій тощо; адміністративну правосуб’єктність – онтологічна властивість суб’єктів адміністративного права, яку вони отримують внаслідок дії галузевих правових норм, що наділяє такого суб’єкта визначеним колом прав та обов’язків та встановлює специфічні шляхи та методи їхньої реалізації; трудову правосуб’єктність – визначена нормами трудового права властивість юридичної особи мати, володіти, здійснювати трудові права, обов’язки, а також нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання; міжнародну правосуб’єктність – здатність юридичної особи своїми діями набувати міжнародних прав та створювати міжнародні обов’язки, тобто брати участь у міжнародних правовідносинах, включаючи підписання міжнародних угод, участь у міжнародних організаціях, ведення зовнішньоекономічної діяльності.
Ключові слова: суб’єкт права, юридична особа, об’єднання юридичних осіб, філії, представництва, правосуб’єктність, дієздатність, правоздатність, формування правосуб’єктності, обсяг правосуб’єктності, зміст правосуб’єктності, обмеження правосуб’єктності, наділення правосуб’єктністю, правове регулювання, правовий статус, українське право, теорія фікції, установчі документи, правова система.
