Дисертацію присвячено дослідженню психологічних складових соціальної акомодації вимушених переселенців.
Проведено теоретико-методологічний аналіз проблеми соціальної акомодації, яка розглядається як сучасне розуміння процесу адаптації та інтеграції особистості вимушених переселенців. Констатовано, що в сучасній науковій спільноті спостерігається ситуація, коли традиційна термінологія не повністю відповідає потребам дослідження актуальних питань. Підкреслено, що термін "адаптація" не відображає всіх аспектів життя українських вимушених переселенців та їхнього пристосування до нових умов.
Натомість поняття "соціальна акомодація" є більш точним і охоплює ширший спектр явищ, дозволяючи людям співіснувати з представниками інших етнокультур, вивчати їхні традиції та моральні цінності, зберігаючи при цьому власну ідентичність.
Соціальна акомодація розглядається як процес і результат, що передбачає узгодження поведінки людини з умовами середовища, з урахуванням її попереднього досвіду. Цей процес супроводжується вдосконаленням набутих навичок і створенням гармонії з зовнішнім середовищем.
На сучасному етапі психологічна наука акцентує увагу на дослідженні різних аспектів акомодації особистості до складних і невизначених життєвих умов, що є однією з ключових тем досліджень. Водночас акомодація в контексті вимушеного переселення залишається маловивченою і потребує подальших наукових розробок.
Показано, що на відміну від добровільної міграції, яка зазвичай покращує соціальний статус особи, вимушене переселення супроводжується значним його зниженням, втратою майна та попередніх джерел доходу. Вимушене переселення характеризується відсутністю позитивної мотивації до переміщення та зміною життєвих умов, за яких нормальна життєдіяльність стає неможливою, а безпека перебуває під загрозою без видимих перспектив стабілізації ситуації.
Виділено й досліджено когнітивний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. Цей компонент включає процеси усвідомлення та інтеграції характеристик соціального середовища, які сприяють адаптації. Основним елементом когнітивного компонента є здатність вимушених переселенців оцінювати власні ресурси в нових умовах проживання та формувати ключові риси свого Я-образу.
До таких характеристик належать здатність приймати себе, толерантне ставлення до інших, емоційна врівноваженість, інтернальність, прагнення до лідерства, а також як позитивні, так і негативні прояви цих рис. Підкреслено, що внутрішньоособистісна адаптивність є важливим чинником у процесі психологічної підтримки та корекції стану вимушених переселенців. Цей аспект виявляється у 40% респондентів, які демонструють адаптованість, і 60%, які її не досягли.
Через відмінності між адаптацією та акомодацією, здатність до внутрішньої адаптації у неадаптованих переселенців виступає одночасно як ресурс і як перешкода на шляху до успішної соціальної акомодації. Це пов пов'язано з тим, що соціальна акомодація передбачає не лише пристосування, але й активну участь у житті місцевих громад із врахуванням власного культурного досвіду та традицій. Попри підтримку з боку держави й суспільства, переселенці зазначають, що їхній рівень адаптації залишається недостатнім.
Основними проблемами вони називають соціальну ізоляцію, обмеженість контактів із людьми, здатними їх зрозуміти та підтримати, труднощі мовного та діалектного характеру, а також відсутність психологічного відчуття безпеки.
Виділено й досліджено індивідуально-особистісний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. 3'ясовано, що представники груп із низьким рівнем психологічної стійкості мають схильність уникати активного вирішення проблем, перекладати відповідальність на зовнішні чинники та відчувати страх перед взаємодією з новими громадами. Індивідуальні пріоритети, спрямовані на самореалізацію через конкретні дії, характеризуються орієнтацією на такі цінності, як "доброта-безпека-гедонізм". Це свідчить про соціальну пасивність респондентів, їхню тенденцію уникати відповідальних рішень і
небажання активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем у стресових або невизначених умовах.
Недостатня схильність до традиційних моделей поведінки, які могли б сприяти запобіганню конфліктам або їх ефективному розв’язанню, а також забезпечувати безпеку та пристосування до нових соціальних умов, є характерною для обох груп переселенців.
Також виявлено слабкість у здатності критично переосмислювати власні погляди під впливом об’єктивних обставин. Серед переселенців із низьким рівнем психологічної стійкості спостерігаються такі риси, як емоційна нестабільність,імпульсивність і низька стійкість до фрустрації. Для цієї групи характерна занижена самооцінка, підвищена тривожність, схильність до частих змін настрою, вразливість та невпевненість у собі, що ускладнює правильне розуміння мотивів оточуючих. У міжособистісних відносинах такі переселенці зазнають труднощів із налагодженням нових контактів, часто відчувають незручність .
