Форсюк М. Ю. Запобігання порушенню правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в Україні

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, у якій представлені результати комплексного пізнання запобігання порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Сформульовано систему знань про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту як про історичне, кримінологічне та соціально­правове явище. Ґрунтовно проаналізовано зарубіжний досвід кримінально­правової охорони безпеки дорожнього руху та запобігання даному виду протиправних діянь. Сформовано систему факторів, що обумовлюють порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують ним загалом та в умовах воєнного стану. Проведено аналіз стану дослідження порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами у вітчизняній науковій доктрині, де розглянуті наукові доробки дослідників як за радянський період, так і за період розвитку України як незалежної суверенної держави. Пропонується висновок, що питання забезпечення безпеки дорожнього руху, забезпечення протидії кримінально караним порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, протидії кримінальним правопорушенням у транспортній сфері завжди перебували у полі зору вітчизняних науковців, однак дослідження окресленої проблематики переважно мало фрагментарний характер. Проаналізовано порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами як історичне та соціально­правове явище. За результатами проведеного дослідження генезису кримінально-правової заборони даного посягання вдалося виявити самостійні етапи його становлення, до яких автором запропоновано віднести наступні: ­ етап зародження кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту – від часів Київської Русі до середини XVII століття;­ етап активного становлення кримінальних заборон щодо порушення використання гужового та водного транспорту (від початку дії Соборного уложення 1649 року до прийняття Кримінального уложення 1903 року);­ етап активного розвитку кримінально­правової охорони безпеки руху та експлуатації різних видів транспорту та встановлення бланкетних кримінально­правових норм (від 1903 року до прийняття КК України 2001 року); ­ етап встановлення суспільних відносин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту у якості самостійного родового об’єкту кримінальних правопорушень (від 2001 року по 2018 рік); ­ новітній етап розвитку кримінально­правової політики у сфері охорони безпеки руху та експлуатації транспорту з урахуванням міжнародно­правових стандартів та кримінологічної ситуації в країні (від 22 листопада 2018 року до тепер). Досліджено міжнародно­правові основи та практику зарубіжних 28 країн кримінально­правової заборони порушення правил безпеки дорожнього руху (Азербайджанської Республіки, Болгарії, Великобританії, Грузії, Іспанії, Італії, Киргизької Республіки, Південної Кореї, Латвії, Литви, Німеччини, Норвегії, Республіки Вірменія, Республіки Молдова, Республіки Польща, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Румунії, США, Туркменістану, Туркменістану, України, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції, Японії). У результаті було з’ясовано, що зарубіжний законодавець обирає один із трьох варіантів правової охорони безпеки дорожнього руху: 1) порушення правил безпеки дорожнього руху є самостійним родовим об’єктом кримінальних правопорушень (наприклад, Україна, Іспанія, Болгарія, Польща, Литва, Латвія, країни СНД та ін.); 2) законодавець посягання даного виду відносить до порушень проти громадської безпеки (наприклад, Естонія та ін.); 3) порушення правил безпеки дорожнього руху з потерпілим відносить до посягань проти життя та здоров’я особи (наприклад, Швеція, Франція, Фінляндія та ін.). Найбільш схожим до національного є кримінальне законодавство країн­учасниць СНД, що регулює відповідальність за порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів, при порівнянні якого можна зробити такі висновки:­ норми, що передбачають відповідальність за аналізоване діяння, мають однакову структуру: відповідальність за необережне заподіяння майнової шкоди, шкоди середньої тяжкості або тяжкої шкоди здоров’ю; відповідальність за необережне заподіяння смерті; відповідальність за необережне заподіяння смерті 2­м і більше особам; стан сп’яніння за законодавством більшості країн­учасниць СНД є бтяжуючою обставиною, за яку передбачено більш суворіше покарання (виняток ­ Республіка Вірменія, Республіка Казахстан і Республіка Узбекистан);­ додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або займатися певною діяльністю передбачено кримінальним законодавством усіх країн­учасниць СНД;