Шиндель І. В. Дискреція в діяльності Національної поліції України.

З’ясовано, що методологічний підхід до дослідження адміністративного розсуду в діяльності Національної поліції забезпечує глибоке розуміння його сутності та практичного застосування, акцентуючи увагу на взаємозв’язку нормативних, соціальних та функціональних аспектів. Завдяки застосуванню комплексної методології, що включає систему методологічних принципів об’єктивності, системності, історизму, всебічності (що визначають логіку наукового пошуку та гарантують його відповідність вимогам науковості), методологічних підходів – аксіологічного, герменевтичного, структурно­функціонального (які дають змогу аналізувати правові явища в різних контекстах та оцінювати їх у широкому міждисциплінарному аспекті), методів аналізу і синтезу, дедукції та індукції (які дозволяють виявити сутнісні характеристики досліджуваного явища та встановити взаємозв’язки між його елементами) виявлено закономірності та ризики в реалізації дискреційних повноважень, що сприяє удосконаленню правового регулювання. Проведений аналіз дискреції у вітчизняній доктрині дозволив стверджувати, що відсутність системного підходу до її дослідження, що зумовлює проблеми у правозастосуванні та визначенні меж дискреційних повноважень адміністративних органів. Дискреція є не лише інструментом управлінської гнучкості, а й правовим феноменом, що безпосередньо впливає на баланс між адміністративною доцільністю та дотриманням принципу правовладдя. Наголошено, що неправильне розуміння дискреції як довільного розсуду може призвести до порушення людських прав. Запропоновано застосовувати комплексний підхід до правового регулювання дискреційних повноважень в Україні, що має включати доктринальне розмежування дискреції та свавілля (прикладом чого є європейський досвід інтерпретації доктрини margin of appreciation), формування критеріїв правомірності дискреційних рішень та розроблення ефективних механізмів їх судового контролю. Констатовано, що удосконалення правового регулювання дискреційних повноважень потребує системного дослідження їхньої правової природи, адаптації зарубіжного досвіду та запровадження ефективних механізмів контролю. Лише такий підхід сприятиме посиленню правовладдя, підвищенню передбачуваності адміністративних рішень та забезпеченню справедливого правозастосування. Уточнено правову природу та межі застосування дискреції з урахуванням стандартів правовладдя. Відзначено, що дискреція є інструментом реалізації повноважень (при цьому, інтерпретація терміну «повноваження» має виходити з положень західної традиції права відповідно до якої це стільки система прав та обов’язків суб’єкта владних повноважень, кільки вимоги до органу публічної влади діяти відповідним чином задля виконання завдань, покладених на цей орган), а не самостійним правовим явищем, і завжди обмежена нормами права, що запобігає її довільному застосуванню. Запропоновано авторську дефініцію поняття дискреції у діяльності Національної поліції. Дискреція у діяльності Національної поліції – це спосіб реалізації повноважень Національною поліцією як органом державної влади, що полягає в можливості вибору (який спирається на юридичні й фактичні підстави та який відповідає принципу правовладдя, не суперечить сутності правовідносин, у яких застосовується розсуд) варіанту дії/рішення в межах, визначених законом, без розширення або зміни цих повноважень. Акцентовано увагу, що коли вибір рішення обмежений лише одним варіантом, що прямо передбачений законом, то мова йде про імперативний припис, а не дискрецію. Запропоновані дві взаємодоповнювальні класифікації дискреції: за рівнями вибору (щодо рішення/дії, щодо варіантів рішення/дії, щодо способу дії) та за контрольованістю (регламентована, обмежена, відносно вільна). Ці класифікації дозволяють розмежувати сфери судового контролю та адміністративної дискреції. Наведені положення сприяють вдосконаленню механізмів нормативного регулювання дискреційних повноважень поліції та підвищенню ефективності контролю відповідно до принципів належного врядування. Розроблено п’ятиелементну модель меж адміністративного розсуду Національної поліції України, яка охоплює нормативно­правові (визначають правові рамки дискреційних повноважень на основі Конституції, законів, підзаконних актів та міжнародних стандартів), інституційні (забезпечують контроль за розсудом через систему судового нагляду, прокурорського контролю та парламентського моніторингу), процедурні (регламентують порядок прийняття рішень, встановлюючи вимоги до мотивування, змагальності та відкритості), функціональні (обмежують дискрецію рамками компетенції органу, запобігаючи перевищенню повноважень) та матеріальні (ґрунтуються на принципах пропорційності, необхідності та правової визначеності для оцінки законності адміністративних рішень) обмеження. Запропонований підхід дозволяє системно оцінювати баланс між ефективністю діяльності поліції та забезпеченням правовладдя, особливо в умовах воєнного стану.