У роботі вперше в Україні здійснено комплексне теоретичне дослідження інституту імунітетів у цивільному судочинстві: визначено стан наукової розробки проблеми; окреслено методологію дослідження; визначено сутність імунітетів у цивільному судочинстві України; досліджено імунітети в цивільному судочинстві як категорію цивільного процесуального права; окреслено місце категорії «імунітет у цивільному процесуальному праві» серед інших суміжних категорій цивільного судочинства; здійснено класифікацію імунітетів у цивільному судочинстві; зроблено акцент на особливостях правореалізації та правозастосуванні окремих видів імунітетів у цивільному судочинстві (імунітет свідка в цивільному судочинстві, імунітети, що врегульовані нормами міжнародного права та релігійний імунітет щодо священників).
У першому розділі дисертації розглянуто: стан наукової розробки проблеми імунітетів у цивільному судочинстві України; методологічні основи наукового дослідження сутності імунітетів у цивільному судочинстві України; еволюцію правового регулювання імунітетів у цивільному судочинстві України. В роботі обґрунтовано, що у галузі цивільного процесуального права теоретичні засади існування імунітетів в цивільному судочинстві досліджено недостатньо. Досліджено наявні публікації вітчизняних вчених, присвячені цьому питанню. Здійснено дайджест праць українських цивілістів-процесуалістів, присвячених різнобічним аспектам проблеми імунітетів у цивільному судочинстві, а також з’ясовано, що стан наукової думки щодо імунітетів у цивільному судочинстві є релевантним із запитами (потребами) часу.
У другому розділі дисертації розглянуто сутність і значення імунітетів у цивільному процесуальному праві та проблема їх класифікації. Надано визначення поняття імунітетів у цивільному процесуальному праві. Імунітети в цивільному процесуальному праві пропонується визначити як систему норм, що утворює окремий міжгалузевий правовий інститут, притаманний конкретно визначеному колу осіб, перелік яких міститься як у міжнародному, так і в національному законодавстві. Він створює особливий правовий режим для суб’єктів, які його мають, шляхом зазначення своєрідних винятків із загального правового статусу, що звільняють особу від виконання певних обов’язків чи відповідальності за певні діяння, які випливають з її правового статусу, та є гарантією суспільно корисної діяльності, а також сприяє виконанню певних обов’язків.
Дослідження проблематики класифікації імунітетів у цивільному процесуальному праві дозволило прийти до висновку, що будь-які класифікації певних правових категорій, завжди будуть умовними і в більшій або меншій мірі суб’єктивними. Відповідні класифікації можуть відігравати істотну роль в удосконаленні поняттєвого апарату імунітетів у цивільному судочинстві. Отримати результати класифікації імунітетів у цивільному судочинстві, що можуть мати практичне та теоретичне значення, дозволяє використання системно-структурного методу наукового пізнання. В роботі визначено існуючі класифікації імунітетів у цивільному судочинстві: (внутрішній і зовнішній імунітет (враховуючи прояв внутрішніх та зовнішніх елементів імунітету); необмежені та обмежені (за обсягом дії правових імунітетів); обов’язковий (абсолютний) і факультативний (критерієм виступає обов’язковість його застосування); особистий безпосередній імунітет та опосередкований законний імунітет (критерієм розмежування імунітету за певними видами може бути наявність суб’єктивного права відмовитися свідчити проти себе та/або своїх близьких, родичів тощо); імперативний та диспозитивний; особистісний імунітет та професійний імунітет (за характером правового інтересу) та ін. Для виконання завдань, які зазначено у дисертаційному дослідженні найбільш прийнятною є дослідження імунітетів, які закріплено вітчизняним законодавством, та імунітети, що врегульовані нормами міжнародного права. Така класифікація, зокрема, дозволяє виокремити необхідність дослідження саме імунітетів, що врегульовані нормами міжнародного права, зважаючи на сучасний стан, пов’язаний зі збройною агресією рф проти України.
