Шипунов В. Г. Діагностика та лікування гангліона кистьового суглоба

Дисертація присвячена актуальній проблемі ортопедії та травматології: покращенню результатів лікування пацієнтів з гангліоном кистьового суглоба на основі розробки нових технологій діагностики та патогенетично обґрунтованого лікування. На підставі аналізу результатів клінічного обстеження та лікування 192 хворих з гангліоном кистьового суглоба було визначено, що в анамнезі захворювання хронічне перенавантаження з мікротравматизацією кистьового суглоба зустрічалось частіше ніж його гостра травма: 49 % проти 18 % в основній та 44 % проти 28 % у контрольній групах. Больовий синдром зустрічався у 75,1 %. Встановлено відсутність достовірного зв'язку між інтенсивністю больового синдрому та рівнем внутрішньогангліонарного тиску (р>0,1). При патоморфологічному дослідженні тканин гангліона в 45 % біоптатів визначались ознаки міксоїдної дистрофії, що розглядається як патогенетична основа розвитку рецидиву захворювання. Виявлено залежність зміни геометричних характеристик однокамерного гангліона тильної поверхні кистьового суглоба від внутрішньогангліонарного тиску, яка підпорядковується закону Лапласа. Розроблений неінвазивний метод розрахунку напруженості стінки однокамерного гангліона КС, заснований на визначені залежності змін геометричних характеристик гангліона від внутрішньогангліонарного тиску та визначено порогове значення напруженості його стінки (??20 Н/м), як об'єктивний критерій щодо вибору пункційного методу лікування. Запроваджений алгоритм діагностики та лікування хворих з гангліоном кистьового суглоба передбачає диференційований підхід до вибору методу лікування та враховує сонографічну картину гангліона, рівень напруженості його стінки, характер розвитку захворювання. Застосування розробленого алгоритму дозволило покращити результати порівняно з контрольною групами на 31 % при консервативному лікуванні (р<0,05) та на 17 % при оперативному лікуванні (p<0,05). Етап відновлення цілісності капсули кистьового суглоба після гангліонектомії достовірно не впливає на розвиток рецидиву захворювання в термін 1 рік після оперативного лікування (p>0,1).