Струк І. М. Взаємодія вербальних і невербальних засобів комунікації у драматичному тексті.

У дисертації системно проаналізовано взаємодію вербальних та невербальних засобів комунікації в ДТ у культурному, етнопсихологічному, когнітивному аспектах. Розширено теорію ДТ на основі ідей комунікації, сформульовано теоретико-методологічні засади вивчення взаємодії вербальної і невербальної комунікації в ДТ, уперше виділено основну одиницю спілкування - імплікатуру, яка репрезентує взаємодію репліки та ремарки. Зважаючи на а) театральну реалізацію драматичного дійства, б) маркованість авторського мовлення, яке корегує поведінку персонажів, в) здобутки теорії комунікації запропоновано типологію імплікатур: 1) імплікатури за акціональними ремарками; 2) імплікатури за мовленнєвими ремарками; 3) імплікатури за інтродуктивними ремарками з нульовим вербальним компонентом.З'ясовано лінгвальну природу ДТ буковинських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ ст., твори яких розглянуто як фіксований аналог, модель спонтанного мовлення, структура якого вимагає відтворення вербальних реплік мовців у сукупності з компонентами невербальної комунікації. У ДТ розмежовано авторське мовлення в формі ремарок і мовлення героїв у вигляді реплік, що дозволило репрезентувати мовлення персонажів як вербальну комунікацію2, авторське мовлення - як невербальну комунікацію2. Вербальна комунікація2 імітує спонтанне розмовне мовлення, тобто діалог, який реалізують зазвичай прості речення. Мовлення автора (невербальна комунікація2) ущільнює інформативність тексту.