Паук М. М. Синтаксис і семантика обмежувальних синтаксем в українських пареміях

У дисертації системно із залученням великого фактичного матеріалу, одержаного методом суцільної вибірки, вперше в мовознавстві проаналізовано обмежувальні синтаксеми у складі українських паремій. У роботі доведено, що обмеження сфери справедливості судження, вираженого предикативною основою прислів’я, виступає одним з провідних принципів, за допомогою якого прислів’я набувають образності й афористичності. Оскільки обмежувальні синтаксеми демонструють специфічні синтаксичні властивості, що відрізняють їх від традиційних різновидів семантико-синтаксичних одиниць, у дослідженні детально розглянуто теоретичні питання їхньої синтаксичної й семантичної кваліфікації: показано, що ці одиниці у переважній більшості виявляють ознаки синтаксичних дуплексивів; вони, як правило, співвідносні з явищами, які в лінгвістичній літературі відносять до детермінантів і топіків. Формальною ознакою цих синтаксем є їхня препозитивність. В окремих розділах з’ясована здатність препозитивними формами родового, давального знахідного, орудного і місцевого відмінків іменників, а також прислівників набувати обмежувальних функцій; описані лексико-семантичні умови появи їх у форм називного відмінка. Значна увага приділена з’ясуванню семантичних і синтаксичних факторів, що перешкоджають появі у препозитивних синтаксем обмежувальних функцій. Дисертація має теоретичне і практичне значення для пареміології, відкриває перспективи для типологічного опису прислів’їв. Одержані результати також дають нові дані про репертуар синтаксичних функцій членів речення в українській мові.