Дисертаційна робота присвячена актуальним питанням хірургічного лікування хвороби Паркінсон (ХП), перебіг якої був ускладнений тривалою леводопа-замісною терапією (ЛЗТ). У дослідження включено 90 хворий із ХП, віком від 31 до 77 років (у середньому - 58,1 ± 0,9 роки). Критерії включення у дослідження були наступні: наявність у хворих ХП, прийом препаратів леводопи, наявність побічних рухових ефектів від ЛЗТ у вигляді моторних флуктуацій (МФ) та леводопа-індукованих дискінезій (ЛІД). Залежно від виду хірургічного втручання хворі були розділені на п'ять груп, яким проведені наступні стереотаксичні операції: група Vim - 31 (34,4 %) хворий - однобічна таламотомія; група GPi - 18 (20,0 %) хворих - однобічна паллідотомія; група Vim-GPi 15 (16,7 %) хворих - таламотомія та контрлатеральна паллідотомія, група Vim-STN 12 (13,3%) хворих - таламотомія та деструкція контрлатерального субталамічного ядра (STN); група DBS-STN 14 (15,6 %) хворих - імплантація системи для двобічної стимуляції STN. Післяопераційний катамнез простежений у термін від 6 місяців до 10,5 років (у середньому 5,8 ± 1,1 роки). Установлено фактори, які сприяють виникненню та прогресуванню леводопа-індукованих рухових розладів. Продемонстрована висока ефективність та безпечність однобічних радіочастотних деструкції. Стереотаксична таламотомія та наступна контрлатеральна паллідотомія призвели до припинення тремору та нормалізації м'язевого тонусу більш ніж у 70,0 % хворих, а регрес гіпокінезії спостерігався у 60,0 % спостереженнях. Операційні ускладнення виникли у 2 (13,3 %) хворих. Таламотомія і контрлатеральна субталамотомія зумовили припинення тремору і нормалізацію м'язового тонусу відповідно в 91,7 % та 80,0 % хворих. У даній групі регрес гіпокінезії спостерігався у 50,0 % хворих. МФ припинилися у 83,3 % хворих. Після субталамотомії гемібалізм виник у 2 (17,0 %) хворих. Встановлені несприятливі фактори, які збільшували ризик виникнення даного ускладнення, а саме великий об'єм деструкції та короткий інтервал часу між двома операціями - менше 4 років. Найкращі результати були отримані після імплантації внутрішньомозкових електродів для двобічної стимуляції STN. У всіх 100,0 % хворих вдалось досягти припинення тремору, регресу ригідності та гіпокінезії. Після операції встановлено покращення показників UPDRS в період ON - на 81,7 %, в період OFF - на 74,5 %. В порівнянні з іншими групами після імплантації нейростимулюючої системи вдалось найбільш істотно зменшити дозу леводопи - на 51,2 %. В даній групі МФ припинилися в 92,3 %, а ЛІД - у 91,7 % спостереженнях.
