У дисертації здійснено формалізовану типологізацію параметрів милозвучності мови взагалі й української мови зокрема, визначено співвідношення універсальних та ідіоетнічних рис і чинників формування явища, досліджено діалектику дескриптивних і прескриптивних аспектів евфонії в синхронії та діахронії.
Розглянуто історію і теорію евфонії, теоретично й експериментально інтерпретовано ідіоетнічну специфіку концептуалізації МИЛОЗВУЧНОСТІ носіями української мови в контексті лінгвістичної інтерпретації подібних явищ в інших мовах – а) територіально сусідніх (білоруська, російська), б) типологічно подібних (романські, передовсім італійська), в) світових (англійська), г) мови-джерела концепту ЕВФОНІЯ / МИЛОЗВУЧНІСТЬ (давньогрецька). Милозвучність проаналізовано на основі багатьох параметрів фонетичної типології мови, що репрезентують фонематичний, силабічний та просодичний рівні, простежено теоретико-синхронічний, теоретико-діахронічний, прескриптивно-нормативний аспекти дослідження явища милозвучності української мови.
Методологічні ідеї дослідження евфонії української мови – мова як система систем, вербалізація мовної картини світу на всіх рівнях мови, узаємодія універсальних, ідіоетнічних та індивідуальних чинників мовного розвитку, діяалектика взаємозв’язку декскиптивних і прескриптивних аспектів мови.
Досліджені українські народні колискові пісні як евфонічний стандарт. Також вивчена милозвучність поетичної мови Тараса Шевченка, Павла Тичини, Олексія Довгого, Анатолія Мойсієнка, Дмитра Чистяка. Виявлено, що, на відміну від евфонії загальнонародної мови в цілому (що базується головним чином на її силабічній структурі та фонемному репертуарі), евфонія поетичної мови також сильно залежить від фоносемантичного навантаження голосних і приголосних і ритміки поетичного рядка.
Запропоновано комплексну міждисциплінарну модель формування явищ милозвучності української мови в контексті українського лінгвогенезу, базовану на евфонологічній інтерпретації внутрішньомовних (закони економії мовних зусиль та збереження артикуляційних навичок), зовнішньомовних (можливий субстратний вплив на формування праслов’янської відкритоскладовості, продовженої в східнослов’янському повноголоссі та згодом у тенденції до рівноважності голосних і приголосних в українському усному тексті) та позамовних (доісторичні етнічні контакти, що стали передумовою припущуваного субстратного впливу) чинників мовного розвитку.
