Мета роботи – на основі аналізу і комплексної оцінки клініко-психологічних проявів і чинників формування порушення подружнього функціонування у хворих на хронічний простатит (ХП), розробити програму заходів його медико-психологічної корекції. Обстежено 109 чоловіків, хворих на ХП, та їх дружин. За критерієм наявності/відсутності подружньої задоволеності, обстежені пари були розділені на дві групи. До основної групи були віднесені 73 (67,0%) подружжів з низьким або зниженим рівнем подружньої задоволеності. До іншої групи увійшли 36 (33,0%) подружніх пар, задоволених власними стосунками. Комплексне обстеження включало, окрім стандартних клінічних методів, проведення сексологічного, клініко-психологічного і психодіагностичного досліджень. Серед подружжів з браком подружньої задоволеності виділено 24 пари з суцільним порушенням подружнього функціонування, зі стрижневим ураженням соціально-психологічного і психологічного його компонентів, в той час як ураження компонентів біологічного, пов’язані з захворюванням чоловіків на ХП, мали патопластичний вплив на прогредієнтність погіршення подружніх стосунків. У інших 49 пар з частковим порушенням подружнього функціонування, стрижневим виявилось ураження саме біологічного компоненту (нейрогуморальної, психічної, генітальної складових) через захворювання на ХП чоловіка, а викривлення психологічного і соціально-психологічного компонентів формувалось як наслідок дезадаптивного реагування на захворювання та браку адекватної подружньої комунікації, завдяки якій стала б можливою конструктивна переробка психологічних і частково, соматичних проблем, що виникли та або/посилились у зв’язку з захворюванням на ХП. Успішність функціонування 36 подружніх пар, в яких чоловік хворів на ХП, свідчило про наявність у них внутрішньособистісних і міжособистісних ресурсів щодо збереження партнерської взаємодії та підтримки. Нами запропоновані заходи психокорекції, диференційовані залежно від ступеню порушення подружнього функціонування для родин чоловіків, хворих на ХП. Психокорекційні втручання повинні реалізовуватись трьома блоками: 1) формування нових психологічних установок (етап формування комплаєнсу та психоосвітній етап); 2) редукції психопатологічної симптоматики та відновлення сексуальної подружньої комунікації (етапи індивідуальної і парної роботи); 3) остаточної дезактуалізації психотравмуючого факторів та закріплення нових навичок адаптивного подружнього функціонування (етап домашньої роботи та закріплюючий етап). Впровадження даного комплексу заходів медико-психологічної допомоги дозволило покращити показники подружньої задоволеності у 62,5% подружжів з суцільним порушенням подружнього функціонування та у 77,6% серед пар з частковим його порушенням.
