Дисертацію присвячено лінгвокультурологічному аналізу фразеологізмів античного походження в українській мовній картині світу.
Актуальність теми зумовлена необхідністю цілісного дослідження особливостей запозичення фразеологізмів античного походження на власне українському мовному ґрунті. У дисертації вперше в українському мовознавстві описано еволюцію асоціативного поля цих утворень; динаміку зміни значень фразеологічних одиниць та вплив суспільно-політичних кризових зрушень на асоціативне поле фразеологізмів античного походження.
У роботі застосовано порівняльний аналіз українських фразеологізмів із подібними у близькоспорідненій польській та віддаленоспоріднених англійській та німецькій мовах; лінгвокультурологічний аналіз фразеологізмів як мовних знаків культури; дискурс-аналіз, який дав змогу простежити вживання фразеологізмів в межах як художніх, так і публіцистичних текстів; психолінгвістичний метод вільного асоціативного експерименту з метою виявлення актуалізації фразем у свідомості мовців та динаміки асоціативного поля; застосовано методику кількісного аналізу для з’ясування відсоткового співвідношення лексико-семантичних груп асоціатів.
Практичне значення дисертації полягає в можливості застосування її результатів у викладацькій діяльності, у читанні лекцій для студентів із лексикології, фразеології та стилістики української літературної мови, у дисциплінах спеціалізації з лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики, порівняльно-зіставної фраземіки тощо. Зібраний та проаналізований у
дисертації емпіричний матеріал може бути покладений в основу укладання словника фразем української мови античного походження з відповідними лінгвокогнітивними та лінгвокультурологічними коментарями та започаткувати підготовку серій багатомовних словників на новітніх засадах. Емпіричний матеріал дисертації може бути використаний зокрема для укладання
асоціативного словника, аналогів якому немає нині в українській лексикографії.
Підтверджено, що лінгвокультурологія як новітня лінгвістична парадигма
дозволяє простежити акумулювання культурних надбань у мовних вираженнях,
розшифрувати закладену інформацію, дослідити внутрішню форму мовних
знаків.
Виявлено, що людина є носієм і транслятором певної лінгвокультури латентно, не усвідомлюючи цього, адже зростає в ній, вбирає культуру та традиції свого народу, зберігає, трансформує та передає її в мовних формах, зокрема, наступним поколінням. Тому специфічно унікальне найкраще виявляється у зіставленні та порівнянні.
Доведено результатами вільного асоціативного експерименту, що фразеологізми античного походження активно функціонують у мовленні представників української лінгвокультури, а різноманітне наповнення смислових зон вказує на актуальність та індивідуальність розуміння стимульного матеріалу.
Актуалізація тих чи тих античних образів, відбір міфологем та фразеологізмів, їх трансформації, варіації та створення на основі запозичених нових, власне українських фразем – усе це засвідчує засвоєння античних мотивів українською мовою.
