Фаріон І. Д. Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХIV-ХVII століттях.

Вперше в українському мовознавстві запропоновано дослідження з діахронної соціолінгвістики. У центрі різноспектрової проблематики еволюція статусу староукраїнської (руської) мови впродовж ХIV-ХVII ст. на тлі суспільно-політичних обставин, релігійної та ідейно-філософської парадигми часу та аналізу реконструйованої мовної і мовно-етнічної (національної) свідомості урядово-шляхетської та духовно-освітньої еліти. У дисертації системно виписано історію перших діахронних соціолінгвістичних досліджень в українському та зарубіжному мовознавстві, визначено методологію вивчення суспільного статусу староукраїнської (руської) мови в діахронії як триєдиності ідей, обставин,часу і досліджено процеси виникнення феномену проста мова та інших лінгвономенів (язик, наріччя, річ, діалект, бесіда, письмо) та їхніх етноатрибутивних складників як наслідку суспільно-політичних обставин та ідейно-філософських вимірів часу. У дисертації вперше здійснено аналіз правових документів у соціолінгвістичному контексті і визначено основні напрями рецепції староукраїнської (руської) мови у середовищі урядово-шляхетської еліти із запровадженням термінів лінгвоправовий та лінгвотеоретичний лінгвосоціум з метою вивчення мовної картини гетьманських канцелярій. Наскрізною ідеєю праці є реконструкція й аналіз мовної та мовно-етнічної (національної) свідомості провідних духовно-освітніх середовищ та окремих мовних особистостей у контексті формування нової українськомовно-етнічної єдності, а також визначено основні тенденції українськомовного виміру в освітньому дискурсі.