Об'єкт: еволюція сколіотичних викривлень хребта за умов використання різних видів хірургічної корекції. Методи: клінічний, рентгенологічний, експериментальне біологічне моделювання, комп'ютерна томографія, математичне моделювання, біомеханічні, спірографія, психологічний, інформаційно-аналітичний, статистичний. Уперше встановлено, що для оптимізації остеорепаративного процесу в умовах інструментальної фіксації металевим імплантатом необхідно здійснювати тотальну дискектомію в поєднанні з повним видаленням замикальних пластинок тіл хребців, а перебудова кісткового трансплантату в міжтіловому проміжку знижує стабільність фіксації імплантатом хребтових рухових сегментів. Уперше науково обґрунтовано застосування вентрального низькопрофільного імплантату для хірургічного лікування сколіотичної деформації хребта. Встановлено, що фіксація сегментів грудного та поперекового відділів хребта вентральним імплантатом порівняно з інтактним хребтом сприяє рівномірнішому розподілу напружено-деформованого стану, зменшенню напружень у тілах хребців фіксованого грудного відділу хребта від 4,8-5,0 до 3,0-3,2 МПа, а в грудопоперековому відділі хребта від 4,9-7,2 до 2,8-3,4 МПа. Уперше за допомогою фізичної моделі системи "хребет - імплантат" визначено, що використання двострижневих імплантатів хребта під час проведення вентрального коригувального спондилодезу для корекції сколіотичної деформації хребта є переважним для міцності фіксації порівняно з однострижневою - на 57 % на кручення, на 61 % на згинання та на 25 % на стискання. Уперше встановлено, що застосування вентрального та заднього коригувального спондилодезу дає змогу зберегти нормальні показники сагітального контуру хребта та крижово-тазового балансу у віддаленому післяопераційному періоді. Уперше визначено, що у хворих після вентрального та заднього коригувального спондилодезу завдяки розвитку компенсаторно-пристосувальних процесів та динамічній оптимізації пацієнтом положення тулуба в просторі відзначається покращення симетрії тулуба протягом тривалого часу після хірургічного лікування. Доповнені наукові дані про клініко-рентгенологічні ознаки міжтілового спондилодезу після вентрального коригувального спондилодезу, які виникають через 3-6 міс. після хірургічного втручання, а також про компенсаторно-пристосувальні зміни у хребті протягом 9 міс. після хірургічної корекції сколіотичного викривлення хребта. Доповнені наукові дані щодо рухомості хребта після вентрального та заднього коригувального спондилодезу, зокрема виявлено, що фіксація імплантатом призводить до обмеження рухомості хребта, але для збереження рухомості хребта використання вентральної інструментації є кращим на 60 %, ніж задньої порівняно зі здоровими особами. Встановлено, що задній коригувальний спондилодез порівняно з вентральним забезпечує більшу на 17 % корекцію основного викривлення, але водночас їх застосування призводить до ідентичного косметичного результату лікування та динаміки змін симетрії тулуба протягом 2 років після хірургічного лікування.Виявлено, що незалежно від хірургічного доступу функція зовнішнього дихання у хворих зі сколіотичною деформацією хребта після хірургічного лікування відновлюється до доопераційних показників через 2 роки. Розроблені спосіб вентрального коригувального спондилодезу, спосіб визначення структурного компонента деформації хребта, спосіб міжтілового спондилодезу в лабораторних тварин, математична модель грудного та поперекового відділів хребта (патенти України №91696, №85647, №73817, №85805). Результати досліджень впроваджено в клінічну практику Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" МОЗ України, комунального закладу Львівської обласної Ради "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "Охматдит", наукову роботу Державної установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України" та в учбовий процес профільних кафедр Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України. Травматологія та ортопедія.
