Об’єктом дослідження – українська редакція церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст.
Мета – з’ясувати стан системи морфологічних норм змінюваних слів української редакції церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст., виявити й описати особливості цієї системи порівняно зі старослов’янською та тогочасною українською літературною мовами, здійснити спостереження за особливостями впливу української мови на церковнослов’янську та з’ясувати, якою мірою цей вплив брав участь у формуванні морфологічних норм церковнослов’янської мови.
Для досягнення мети застосовано загальнонаукові методи (спостереження, аналіз, синтез, порівняння, індукцію, дедукцію, узагальнення) і власне лінгвістичні методи та прийоми: описовий із властивими йому прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації; прийом внутрішньої реконструкції порівняльно-історичного методу; зіставний метод, а також метод кількісних підрахунків. Під час збирання матеріалу дослідження застосовано процедуру створення механічних вибірок, розроблену в межах статистичного методу.
Теоретичне значення роботи в тому, що її результати поглиблюють знання про структуру української редакції церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст. загалом, про тенденції в її морфологічному розвиткові, а також про особливості її взаємодії з українською літературною мовою. Крім того, до наукового обігу введений матеріал, який до цього часу використовували лише частково.
Практичне значення дослідження зумовлене тим, що його результати можуть бути використані в навчальній практиці під час викладання історичних мовознавчих дисциплін, а також для створення узагальнювальних праць з історії церковнослов’янської та української літературної мов і навчальних посібників.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві на широкому матеріалі з’ясовано особливості словозміни в українській редакції церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст. порівняно зі старослов’янською мовою та українською цього часу, виявлено й описано морфологічні норми української редакції церковнослов’янської мови досліджуваного періоду в тому вигляді, в якому вони представлені в стародруках. Через аналіз зафіксованих варіантів форм з’ясовано тенденції морфологічного розвитку української редакції церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст. Доведено, що українська мова впливала на формотворення української редакції церковнослов’янської мови досліджуваного періоду. Виявлено чотири різновиди результатів цього впливу: 1) виникнення і (або) поширення нових варіантів традиційних форм; 2) фонетичні (графічні) особливості окремих форм; 3) підтримка тих особливостей у словозміні, які збігалися з українськими; 4) сприяння послідовному використанню форм, що кардинально відрізнялися від українських відповідників і слугували засобами протиставлення церковнослов’янської й української мов.
Проведений аналіз дав змогу також з’ясувати, що вплив української мови відігравав значну роль у формуванні системи морфологічних норм української редакції церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст. Виявлено, що серед нових варіантів форм в українській редакції церковнослов’янської мови досліджуваного періоду ставали поширеними й набували статусу варіантних норм ті утворення, які були загальноприйнятими (й не мали розмовного або регіонального забарвлення) в українській літературній мові того часу.
